— Як для кого. Так от, мова йде про F. Т. P. F.
— Тобто?
Жюль нахилився вперед і прошепотів:
— Франтірери і французькі партизани.
— Дуже романтично!
Гарсон приніс замовлене. Коли він пішов, Жюль Грак уточнив завдання:
— Ми перенесемо всі речі до твого сарая десь після полудня.
Вернер постукав о восьмій годині. Тричі, несміливо.
— Зайдіть!
Ага, фон Шульц. Мабуть, знову розлютований невдачами. У голосі, металевому й холодному, наче лезо, не чути людських інтонацій.
Вернер завагався. Він ясно уявляв, яке видовище чекає на нього за дверима, і вважав за краще нічого не помічати й не бачити.
За ці роки Конрад Вернер привчився нічого не бачити. Погроми, «чистки», «профілактичні» арешти, спалення живцем і екзекуції. Протягом років він був дрібним службовцем на Вільгельм-штрассе, не прагнув стати членом націстської партії, але шеф бюро сам запропонував. А потім одного дня його відрядили на службу до гестапо, в секретаріат полковника Ганса фон Шульца. Два роки тому. І відтоді…
Він зайшов. Ганс фон Шульц сидів без піджака за письмовим столом і нервово крутив у пальцях олівець. Великі синці і блідість обличчя підкреслювали ще більше неспокійний блиск його невиразних, вицвілих очей. Кальтцейс сонно клював носом, і при кожному русі його рожеві гладкі щоки здригалися, наче стегна вгодованого підсвинка.
У яскравому світлі люстри вилискували їхні спітнілі, масні обличчя.
Серед них один Рот виглядав майже бадьоро. Зручно вмостившись у шкіряному кріслі, він чекав наказу знову приступити до «роботи». Ганс фон Шульц, з яким він працював ось уже шість років, бачив колись, як Рот цілий тиждень пробув отак без сну. Лише час від часу, щоб «підтримати тонус», він пив трохи кави. Чорної кави, що її він готував сам і на якій добре розумівся.
Француз, якого вони допитували з учорашнього вечора, лежав на підлозі, блідий і скривавлений… Він моторошно стогнав, ледь чутно, весь час на одній ноті. Це був зойк хворого, який уже не в силі перемогти біль.
Вернер відвів погляд, перейшов кімнату і поставив на стіл перед фон Шульцем пляшку.
— Ось коньяк, про який ви мене питали, пане полковнику.
— Дякую, ви вільні.
Вернер повернувся на каблуках. Він уже наблизився до дверей, коли француз перестав стогнати і спробував підвестися.
ebooksa