Він уже хотів повернути назад, щоб вийти на майдан з годинником, коли враз помітив край тротуару перед кафе-рестораном триколісний велосипед з візком, навантажений хлібом.
На вулиці не було нікого. Він рішуче підійшов до коляски і схопив дві ще теплих хлібини, Сергій Ворогін уже хотів сховати їх під шинелю, коли власник велосипеда, кволий і блідий підмайстер пекаря, вибіг з кафе, де він оформляв привезений хліб, і загорлав:
— Держіть злодія! У мене вкрали хліб! Злодій!
Сергій Ворогін, хоч і не знав французької мови, дуже добре зрозумів, що хлопець зніме на ноги весь квартал. Він кинувся навтьоки. Підмайстер разом з кількома відвідувачами ресторану помчав слідом за ним.
Він чув позаду крики переслідувачів і тупотіння ніг, і скоро зрозумів, що його наздоганяють. Він спробував бігти швидше, та йому забракло сил. Легені наче розривало, серце шалено калатало десь в горлі, у голові паморочилось і шуміло. Ноги налилися свинцем і не хотіли слухатись. Він уже мало не падав, коли побачив попереду, як з великої будівлі з металевими гратчастими воротами, — можливо, ринку, виїхав грузовик-сміттєзбирач.
В останньому зусиллі Сергій Ворогін рвонувся вперед, стрибнув ззаду на приступку і вчепився в дошку між лопатою і березовим віником, що з шумом і брязкотом перекочувалися в кузові грузовика.
У скронях важко стугоніла кров, перед очима плавали райдужні кола. Він засапався, і кожний подих викликав біль у грудях.
Грузовик набрав швидкість, об"їхав ринок, помчав вуличкою, звернув праворуч і виїхав на широку магістраль. Сергій Ворогін зрозумів, що врятувався, і одразу ж жадібно накинувся на хліб.
Поступово дихати стало легше, в голові прояснилось.
Машина раптом загальмувала. Він злякався, що вона ось-ось зупиниться, вискочив на ходу, мало не впав на брук і випустив одну хлібину. Хлібину він підняв і витер рукавом. Грузовик, що загальмував і об"їхав дитину, знову помчав далі.
Діти в плащах з капюшонами, стоячи перед великою будівлею з облупленою штукатуркою на стінах, здивовано дивилися на нього. Він привітно махнув їм рукою і швидко пішов вулицею, затиснутою між заводськими цегляними будинками і високим кам"яним муром з битим склом нагорі.
Він відломив шматок хліба і проковтнув його на ходу. Ніколи не доводилося йому їсти щось смачніше за цей чорний і глевкий хліб! Він знову відломив шматок і з"їв його.
«Відколи я не їв хліба? Місяці!»
Відломивши третій кусень, він несміливо подумав, що, мабуть, треба на цьому обмежитись. Але з"їсти хліб не встиг.
Коли він уже підносив кусень До рота, то почув позад себе чиїсь кроки. Сергій Ворогін обернувся і побачив, що до нього наближається чоловік, одягнений в грубу блакитну шинелю, в береті і з широким кинджалом при поясі.
— Нівроку, гарний у вас апетит!
Про всяк випадок Сергій Ворогін ствердно хитнув головою. Він увесь похолов, відчуваючи наближення чогось страшного. Груди наче стиснуло велетенськими лещатами, перехопило подих, а серце мало не розірвалося.
— Клята погода, правда ж?
Сергій Ворогін мовчки відхилився вбік.
Але той підійшов ближче і голосніше повторив:
ebooksa