— А чому треба чекати так довго?
— Тому що сьогодні його не буде вдома. — Вона завагалась. — Він поїде за продуктами.
— На село?
— Так, у напрямку Шад-Бофор.
— Не соромся, Марі-Те, це цілком природно, адже кожен зараз викручується, як може.
— Завтра ввечері він піде на прийом у міську оперу. Будуть усі вершки колабораціоністів і разом з ними ті, хто хоче виправдати свою присутність любов"ю до музики і поаплодувати Ріхарду Вагнеру.
Помовчавши, Марі-Те гірко додала:
— На тому тижні у нас з ним відбулась з цього приводу гостра суперечка. Я хотіла, щоб він відмовився від зустрічі. Він не наважився. Проте батька мучили докори сумління. Ми посварилися, і він вибіг з кімнати, гукнувши: «І все-таки я люблю Вагнера!». А ти кажеш про якесь виправдання. Врешті, що там говорити, він туди піде, і тобі не пощастить з ним зустрітися, хіба що прийдеш до нас вдень.
— Ні, це неможливо. Отже, ми подискутуємо післязавтра. Знаєш, моє серце, приставши на твою пропозицію розмістити у вас, чи точніше, у твого батька, друкарню, я зробив добре діло. Ну, справді, хто може запідозріти, що у доктора Буча вдома розмістилося таке підприємство? Тільки дуже вже неприємно повідомляти його про такі речі. Щодо нього, то мені вже й так усе ясно. Важко боротися з слабохарактерним інтелігентом.
На кафедральному соборі годинник важко вибив пів на першу.
— Я зібрав вас, панове, щоб повідомити ось про що: я довідався, хто здійснював замахи на наших офіцерів.
Ганс фон Шульц зробив паузу, щоб подивитися, який ефект справило його повідомлення.
У старовинній їдальні вілли, перетвореній на зал засідань, довкола великого столу сиділи майже всі офіцери гестапо. Вони нетерпляче чекали.
Фон Шульц вів далі.
— Виявилось, що це офіцер Радянської Армії на ім"я Сергій Ворогін.
Він знову змовк, щоб подивитись на обличчя гестапівців, і не поспішаючи запалив сигарету. Всі були глибоко вражені.
— За професією він музикант, розмовляє німецькою та англійською мовами і ходить у формі французького залізничника.
Стоячи в глибині кімнати під величезною штабною картою з позначками воєнних дій, Вернер бачив замість полковника якийсь невиразний силует і чув лише одноманітне бубоніння.
Ганс фон Шульц заговорив знову.
— Він утік з ешелону, що перевозив в"язнів із польського табору Треблінки до Східної Прусії. Йому пощастило сховатися в товарному поїзді, який ішов до Клермон-Феррама. Цей поїзд ще й зараз стоїть на станції, чекаючи розвантаження, і сьогодні ранком Кальтцейс і Рот знайшли у вагоні сліди перебування цього Ворогіна.