Йому здалося, ніби він голосно вигукнув це ім"я, насправді ж то був ледь чутний шепіт.
Кола стояв перед ним у канадській куртці, в старих шкарбанах, і його кадик від хвилювання випинався так, що аж страшно було дивитись.
— Я стояв біля вікна, бачу — йдеш ти. Оце здорово, я вже не знав, як відновити зв"язки. Кинувся до тебе на вулицю…
Він говорив так швидко, що Андре Ведрін ледве його розумів.
— Я зватиму тебе Ламбертеном… Трапились такі події, якби ти знав…
Він хвилювався, відчуваючи на собі важкий погляд Андре Ведріна. В його очах він читав підозру.
Кола розхвилювався ще більше.
— Я зараз живу у свого товариша… Я розповів йому все, він ні хвилини не вагався і допоміг мені.
Кола хотів сказати: він довіряв мені.
Очі Андре Ведріна потеплішали, але він і далі тримав руку в кишені і час від часу оглядався назад.
Довкола них, широкою вулицею Баленвільє, поспішали люди: службовці з пошти, хлопці й дівчата з сусідніх ліцеїв і художнього училища. Ліцеїсти несли в мішечках чорнильниці і книжки, зв"язані резинкою, слухачі художнього училища — папки з малюнками. Трохи далі зупинилось п"ять чи шість автобусів «Сітроен» з газогенераторами на дахах, наче горяни з тірольськими сумками на плечах: з них висипала гомінка юрба чоловіків, жінок і дітей з валізами і кошиками.
Андре Ведрін почував себе якось негаразд серед цього вируючого натовпу. Стежити за вулицею просто неможливо. Кола щось говорив йому, але він погано розумів, що ой каже, лише відчував у його уривчастих фразах хвилювання і відчай.
Андре Ведрін перервав розповідь Кола. Несподівано для самого себе він наважився:
— Пішли до тебе!
Вони зайшли в під’їзд. Кола пішов уперед темними сходами. Дім був старий і обшарпаний: таких будинків багато в провінції і робітничих кварталах Парижа.
Кола зупинився на третьому поверсі, відчинив двері і зайшов у маленьку кімнату. Йдучи за ним, Андре Ведрін обережно витяг пістолет. Він різко штовхнув двері, так що вони вдарилися об стінку, і опинився віч-на-віч з юнаком, який наставив на нього автомат. Кола кинувся вперед і закричав:
— Не робіть дурниць!
Він став між Андре Ведріном та незнайомцем, переводячи погляд з одного на другого.
— Це наш друг.
Він не знав, до кого першого звертатися. Власне, Кола намагався заразом попередити обох. Він кивнув на Андре Ведріна і швидко пояснив притишеним голосом:
ebooksa