— Зараз іду, а тобі що — терпець урвався?
— Ні, але ворушись, давай швидше.
Вранці він лишився у них і поснідав з доктором, а потім домовився піти з Марі-Те на прогулянку і зайти опісля в муніципальну бібліотеку.
Жюль дивився, як вона обережно йде вниз дерев"яними сходами, цокаючи тонкими високими каблучками; помітивши, що він дивиться на її ноги, Марі-Те удала, ніби нічого не бачить.
— Ну ось, я вже готова.
В її голосі звучало хвилювання, коли вона, уникаючи погляду Жюля, промовила це.
Він допоміг їй одягти хутряну шубку, і вони вийшли на вулицю. Жюль перший порушив мовчання:
— Марі-Те, знаєш, я вже вирішив.
— О! Цікаво.
— Так, я хочу одверто поговорити з твоїм батьком і розповісти про твою приналежність до Опору, про те, що ми розраховуємо використати для своїх цілей його будинок…
Він зупинив ЇЇ рухом руки.
— Учора ввечері батько просив переконати тебе, що, виправдовуючи насильницькі дії французьких патріотів, ти помиляєшся… Мені стало соромно…
Вона ущипливо додала:
— Соромно за нього.
— Ні, Марі-Те, соромно за нас. Ми не маємо права так робити.
Марі-Те розсміялася.
— Краще, звичайно, робити, як ти.
Кілька кроків вони пройшли мовчки, а потім Марі-Те гірко запитала:
— Отож для мене все скінчено, чи не так?
— Ні, що ти, не в тім річ. Просто я хочу поговорити з твоїм батьком, посперечатися з ним, врешті переконати його. Ні, ти тепер наш товариш, ти лишаєшся з нами. Тільки треба, щоб…
ebooksa