— Це так, але ж схоплено п"ятнадцять заложників.
— Нічого не вдієш. Не розбивши яєць, яєшні не зробиш. Дивно тільки, що вони не влаштували облави на бульварі Шарко, а лише перед комендатурою.
— Тут ясно все. Фріца уколошкали напередодні. Вони не мали жодного шансу викрити терориста, а тому задовольнилися тим, що схопили п"ятнадцять заложників.
Телефонний дзвінок урвав їх розмову.
Німці залишили другий поверх. Лише десять чоловік з польової жандармерії, група солдатів вермахту і кілька агентів гестапо лишилися в магазині і на вулиці перед виходами. Про всяк випадок.
У величезному холі, де ще кілька хвилин тому лунали грубі голоси солдатні, тепер було зовсім тихо. Тільки по кутках лунав шепіт, як у кафедральному соборі; відвідувачі потроху заспокоювалися і виходили з магазина, пригнічені й насторожені.
Продавщиці лишалися на своїх місцях, але з усього було видно, що вони чекають, поки підуть усі клієнти. На сьогодні торгівля скінчилася, можна йти додому. Більше не було ні сил, ні бажання щось робити.
Марі-Те і Жюль Грак з того часу не обмінялися жодним словом. Страшна втома не лишила місця іншим почуттям і переживанням. Що їм тепер робити? Вони не могли піти від шафи. В той же час лишитися тут — значить, привернути до себе увагу. В усякому разі не могло бути й мови про те, щоб кинути росіянина в його ненадійній схованці. Але ж як звільнити його з шафи, щоб ніхто не помітив?
Марі-Те відчула, як стислося її серце; рясний піт зросив чоло Жюля Грака. «Що робити? Боже мій, що робити?»
Все, що спадало їм на думку, здавалося нездійсненним, в кращому разі це на якусь годину могло відтягти арешт нещасного. Ні! Мусить же бути якийсь вихід?
Вони намагалися щось придумати, але нерви їх були напружені до краю; це була межа відчаю, коли так легко втратити обережність і допуститися непоправної помилки.
Чекання ставало нестерпним. Жюлю Граку здалося, що збігла вічність. Він торкнувся руки Марі-Те, і та здригнулася.
— Я спробую лишитися тут, коли зачинять магазин, — прошепотів він.
І одразу ж додав, не дивлячись на Марі-Те і не ворушачи губами, як розмовляють між собою в"язні під час прогулянки:
— Коли всі вийдуть, і відвідувачі, і продавці, я займуся ним. Знайду місце, де можна сховатися і пересидіти. Побачимось завтра вранці, у тебе. Давай, іди Марі-Те… Будемо сподіватися, що він стоятиме тихо.
Марі-Те взяла його руку і ніжно стиснула.
— Кайюсю…
Голос її тремтів. Вона не договорила, бо до них швидко збігла продавщиця і скоромовкою сказала:
— Сидіть спокійно! Чекайте на мене, я зараз повернуся. Мабуть, щось надумаємо.
І перш ніж вони встигли щось її запитати, вона рвучко повернулась, перестрибнувши через кілька приступок, побігла сходами нагору, минула прилавок і зникла в службовому приміщенні.