Він глянув на стіл, де стояла пляшка, і зітхнув.
Півпляшки коньяку за годину.
«Ну й чудово, нехай. А що робити з цим Вернером? Я його відправлю на російський фронт… Між атаками нехай думає про людське існування і ціну життя. Ага! Хотів захистити мене і застрелив француза. Який мерзотник! Коли вже він готовий до самопожертви, нехай краще допоможе німецькій армії взяти Сталінград».
Він простяг руку до пляшки.
«Ні, мені рішуче подобається ота маленька француженка… Хтива кішечка… Дуже…»
Задеренчав телефон. Ганс фон Шульц неохоче зняв трубку.
— Алло?.. Хто це?.. Так, добре… так, я вислухаю його… Алло!.. Добрий день. Полковник фон Шульц слухає вас…
Він слухав довго й мовчки і лише зрідка бурмотів собі під ніс.
Нарешті він запитав. Відтак в його голосі знову забриніли знайомі металеві ноти.
— Ви впевнені в тому, про що повідомляєте?.. Дуже добре. Його прізвище та ім"я? Друге слово, прошу!.. Жюль Грак, кажете?
Він пошукав на столі папір і ручку.
— …Отже, Жюль Грак, Жюль… Ми простежимо за ним. О котрій годині і де? В університет? Гаразд! Завтра вранці о десятій годині? Добре!.. Тепер, будь-ласка, ваше прізвище? Поль Даннері… Пан Даннері… Ваша адреса? Вулиця Пеньйор, 14… Прошу?.. Винагорода?.. Ну, як же, звичайно. Все залежатиме від того, наскільки важливі ваші повідомлення… Будь ласка?.. Працювати з нами? Це можна. Ми вас повідомимо.
Тільки-но він встиг покласти трубку, як знову пролунав дзвінок.
— Алло! Так, звичайно. Алло! Полковник фон Шульц біля телефону… Вітаю вас, мадемуазель… Я весь увага… О, те, що ви мені повідомляєте, дуже цікаве! Чисто всі шляхи ведуть… ні, ні! Ви нова Мата Харі… Як? Але ж це комплімент! Ви така ж талановита і така ж прекрасна.
На його тонких губах з"явилася іронічна посмішка.
— Коли все скінчиться, приходьте до мене. Розіп"ємо пляшечку з нагоди такого успіху… tete-a-tete. За півгодини пастка захлопнеться, не турбуйтесь. Уточніть, будь ласка, адресу. Бюро страхувань Антуана Боннетена, майдан Філіп-Маркомб, І. Гаразд!
Ганс фон Шульц поклав трубку і замислився. «Нарешті є шанс захопити все гніздо. Перша інформація не така вже й важлива. Але друга!..»
Похоронний марш скінчився. Полковник нахилився і зупинив патефон, потім подзвонив Вернеру.
У задній кімнаті маленького кафе на вулиці Ля Трей, за склянкою вина самотньо сидів рудий головатий чоловік і посміхався.
«Слухай, старий Даннері, у тебе, мабуть, сьогодні щасливий день. Наче одержав спадщину. Бач, аж сяє, — говорив йому давній знайомий з чорного ринку. — Ну просто ніби виграв приз на змаганнях.
ebooksa