Помовчавши, вона додала:
— А тепер я питаю тебе, який вихід з цієї халепи? Я не можу йти на той вечір і пити з катом, нехай він сто разів буде ввічливим і галантним. Та ще після того, коли я відмовилась від запрошення батька піти з ним.
Жюль Грак обняв її за талію і засміявся. Засміявся щасливо й задоволено. І так радісно, що Марі-Те здивовано звела на нього очі.
Ганс фон Шульц машинально допив склянку. Думки снувалися в голові неясні, мінливі, примарні.
Він налив ще, ковтнув, стис у долонях склянку з коньяком і задумливо, повільними рухами почав обертати її.
В кімнаті було дуже тепло, він навіть подумав, що добре було б прочинити вікно. Та підводитися не хотілось, приємна втома огорнула його, і він не ворухнувся.
Фон Шульц поставив склянку на стілець поряд себе і запалив сигарету.
«За те, що не вдалося схопити росіянина, я розстріляю кілька заложників. Дюжину. Цілком досить, щоб заспокоїти і втихомирити кандидатів у герої… Але я ще схоплю за комір цього збіглого смертника. Він тут нікого не знає, не знає чужої мови, для нього місто все одно що пустеля. Ні, він довго не протримається… А поки що я накажу розстріляти дюжину заложників».
Він поклав ноги на письмовий стіл і зручніше вмостився у фотелі.
«А дівчинка справді непогана… Вечір буде куди гірший. Але хто знає, може вона зробить його приємнішим? У неї — як це кажуть французи? — ага: eile n’а pas l’air froid aux yeux… багатообіцяючі оченята».
На старому патефоні, що стояв на підлозі, хвилеподібно обертався чорний диск пластинки, і разом з ним коливалась у такт металева трубка з мембраною, почорніла від часу, як лицарський панцир.
Ганс фон Шульц відігнав набридливі думки і приготувався слухати музику.
Зараз буде славнозвісний похоронний марш із «Загибелі богів». Скільки разів і з якою насолодою він слухав цей трагічний уривок, цей марш забуття, що починався глухими й ритмічними ударами, які підхоплював загрозливий вихор теми смерті?
Крізь напівп’яний туман Ганс фон Шульц відчув погану призвістку у вагнерівській музиці, яку йому дарував старий пошарпаний патефон. На мить він згадав кінець богів у Валгаллі, охоплених полум’ям вогнища, яке жерло тіло забитого Зігфріда, і з задоволенням переніс цю сцену в сучасну Німеччину. Фюрер базікає, а справжні націстські ідеали гинуть. Він знизав плечима, і під впливом почуттів, що охопили його, п’яно пробурмотів.
— За Ніцше сп’яніння показує речі в іншому, ідеалізованому освітленні, а у мене воно одягає їх в усе чорне і розчаровує.
Він з подивом помітив, що розмовляє сам з собою, і сердито кинув сигарету у величезну бронзову попільницю на бамбуковій підставці. Потім злодійкувато схопив коньяк і почав пити просто з пляшки. «Націстські ідеали? Наприклад, гестапо».
Він зареготав.
«А чому б і не гестапо? Німеччина існує, щоб перемагати і керувати. Англія в руках євреїв. Франція роз’єднана і морально вироджується. Росією керують дикуни, а Америка вся вже зогнила».
Чорний мармуровий годинник на етажерці з паперами вибив чверть на четверту.
«Гаразд. Підсумуємо події останніх днів. Колективна втеча в’язнів з гестапо. Невловимий більшовик і вбивство офіцера. І все це за двадцять чотири години».