Бородатий ступає крок уперед.
— Зараз я судитиму негідників! — вигукує він, театральним жестом показуючи на зв’язаних комуністів.
— А хто тобі дав право судити їх? — запитує хтось із партизанів.
— Хто дав мені право?! Народ, котрий стогне у фашистському ярмі! Радянська влада!! Партія!!!
— Яка партія, яка влада дали вам це право, Савицький?! — голосно, але спокійно запитує Дробот.
Партизани, що стояли попереду, розступаються. Слідом за Дроботом іде Лежнєв. Не виймаючи руки з кишені, свердлить поглядом кожного, хто стоїть біля штабного зрубу.
Він бачить, як рвонув маузер Бородатий, але так і не вийняв з кобури — вкляк, упізнавши Дробота. Він бачить, як слідом за Бородатим хапаються за зброю його прибічники — усі, крім Вукаловича і гарненької шатенки.
Лежнєв відчував: за його спиною теж піднято зброю — гвинтівки, пістолети. Проте він знає: праворуч у шелюзі «мушкетери», а ліворуч, у колючих кущах ожини, — взвод автоматників. Вони вже взяли на приціл усіх, що стоять біля зрубу.
— Мене і мій загін послав сюди Штаб партизанського руху, — каже Дробот.
Від ганочка до нього кинулася гарненька шатенка.
— Григорію Сидоровичу! Товаришу Дробот!
По шеренгах прокотилося приглушене:
— Дробот… Дробот…
Вукалович зникає за спинами караульних. Наступної миті один із них підводить ствол автомата. Лежнєв вихоплює парабелум, але його випереджає партизан: бахкає гвинтівочний постріл і караульний падає.
— Не стріляти! — підвищує голос Дробот. — Провокаторам пощади не буде! Всім біля будинку опустити зброю.
— А чому це тільки біля будинку? — буряковіє Бородатий. Він уже оговтався, і його очі знову насочуються люттю.
— Тому, що серед ваших поплічників, Савицький, є бандити, на руках яких кров жінок і дітей.
Дробот зумисне не називає командира загону партизанським ім’ям, тим самим немовби розвінчуючи його.
— Брехня!! — горлає Савицький. — Це наклеп!
— Якщо це наклеп, я за нього відповім. — Дробот обертається назад, подає знак. Партизани пропускають уперед згорбленого діда. Старий не роззирається, не вдивляється, в людей, що стоять біля зрубу. Він іде до конвоїрів, не зводячи з них очей. І люди завмирають. У цю мить ніхто, крім Лежнєва і Дробота, не помічає, як праворуч і ліворуч із заростів виходять «мушкетери».
ebooksa