Винник дістав з шухляди столу ту саму папку, яку він уранці передав Наталі, розкрив її.
— Ось довідка відділу кадрів Хабаровського міськкомунгоспу про те, що ви, Дарино Федорівно, з жовтня 1953 року до серпня 1954 року були ретушером, а потім фотографом— моменталістом в одному з тамтешніх фотоательє. Правда, у вашій трудовій книжці такого запису немає. Чому?
— Не працювала я там. Це якась помилка.
— Помилка, — незворушно повторює Винник. — Тоді погляньмо на інший документ.
В цей час у двері зазирає Лежнєв.
— Ви довго ще працюватимете? — запитує він Наталю.
— Та ось… — не одразу зметикувавши, що треба відповісти, розводить руками Наталя.
— Коли закінчите, подзвоніть мені в кабінет криміналістики, — каже Лежнєв.
— Я подзвоню, — випередив Наталю Кравчук.
Лежнєв зникає, чим немало дивує Наталю: іде такий важливий допит, а він, бачте, не хоче бути присутній на ньому.
Тим часом Винник бере з папки телеграму.
— Це пояснення колишній завідуючий ательє Ван Ю-зі дав тиждень тому співробітникам Хабаровського управління державної безпеки. Читати? — звертається до Анісімової.
— Читайте.
— «Цим пояснюю, що пам’ятаю Анісімову Дарину Федорівну, яка в 1953–1954 роках працювала у фотоательє на посаді спочатку ретушера, а потім — фотографа. Була старанна, акуратна. Фототехніку знає добре. Після переводу її на. посаду фотографа-моменталіста працювала самостійно в окремому приміщенні. Претензій і скарг на неї з боку клієнтів не було. План виконувала. Я звільнив Анісімову після того, як побачив у її столі негативи і відбитки фото порнографічного змісту. Вона просила не розголошувати цієї справи, запевняла, що знімки робила на прохання деяких клієнтів. У той час Анісімовій було близько сорока років. Вона середнього зросту, повнувата, шатенка, обличчя в неї…» Читати далі?
— Не треба, — Анісімова старанно тушить у попільничці сигарету. — Я була фотографом у Хабаровську. Все, що свідчить Ван Ю-зі, правда. На Вітебській дівчат фотографувала я. Не Джон, а я. Задоволені?
— Не зовсім, — усміхнувся Кравчук. — Нащо ви сфотографували Ганну Щербак?
— Для того, для чого й інших: такі знімки мають у декого великий попит.
— Але ж Щербак була ваша приятелька.
— Ну то й що?
— Соромити вас, мабуть, марна річ? — каже Наталя.