Аеропорт зустрів їх ревінням і свистом турбін, теплим вітром, який звихрював пилюку біля крайки льотного поля, голосами дикторів. У залах із скляними стінами було прохолодно. Сонячне проміння затримувало зовнішні навіси і козирки.
Наталя і Олійник пройшли до кабінету начальника контрольно-пропускного пункту. Там уже були Лежнєв, Кулінич, Винник. Біля великого телевізора чаклували двоє зв’язківців-прикордонників. Лежнєв хвилювався, хоча це нелегко було помітити. Він не ходив, як звичайно, по кімнаті, а сидів на дивані, читав якусь рекламу. Та саме з того, що він сидів, ні з ким не розмовляв, навіть привітався, мовчки кивнувши головою, — Наталя здогадалася, що він хвилюється. Хвилювався не тільки Лежнєв — Кулінич раз по раз квапив зв’язківців, котрі налагоджували систему ближнього телеспостереження. Коли вона спитала в Кулінича, навіщо це, він одмахнувся:
— Побачиш, — і вийшов з кабінету.
Розмовляти можна було тільки з Винником.
— Що нового? — спитала його Наталя.
— З учорашнього дня — нічого.
— А навіщо це? — показала вона на зв’язківців, які тягли кудись тонкий кабель.
— Лежнєв хоче зафіксувати момент затримання «Привода». Крім того, що потаємні камери передадуть сюди зображення, — він показав на телевізор, — те, що відбуватиметься, знімуть ще й на кіноплівку.
До кімнати зайшов начальник контрольно-пропускного пункту — кремезний, підтягнутий підполковник-прикордонник. Він відрекомендувався Олійнику, дав йому список туристів, які відлітали за кордон.
— Сталися деякі зміни, товаришу генерал, — сказав він. — З групою летять ще троє. На звороті дописано їхні прізвища.
Наталя хотіла зазирнути в список. Але його взяв Олійник, переглянув, дав Лежнєву, показавши на якесь прізвище. Той кивнув головою і сховав список до кишені.
Час тягнувся страшенно повільно. Та ось у кімнату зайшов прикордонник і доповів, що автобус із туристами вже виїхав. Одразу ж на столі задзвонив телефон. Винник покликав Лежнєва.
— Вас, Василю Тимофійовичу.
Лежнєв узяв трубку, з півхвилини мовчав, потім сказав.
— Зрозуміло. Припиняйте спостереження і приїжджайте в аеропорт.
Поклавши трубку, він якусь мить стояв у задумі, а тоді всміхнувся:
— Дзвонив капітан Кравчук. Тамара Ільківна так і не прийшла по сережки.
— Та-ак, — спроквола мовив Олійник, — ще один фокус.
Лежнєв одвів його вбік, про щось заговорив пошепки.
— Василю Тимофійовичу, — заходячи в кімнату, звернувся Кулінич до Лежнєва, — апаратуру в залі огляду налагоджено. Треба налагоджувати й на льотному полі?
ebooksa