— Неодмінно!
— Прибув автобус із туристами, — виглянувши у вікно, сказав Винник.
Наталя подалася до вікна, але її зупинив Лежнєв.
— Ходімо краще на свіже повітря. Подивимося, хто там приїхав.
— А чи треба? — серйозно спитала Наталя.
— Треба.
На відміну од інших пасажирів туристи, які відлітали за кордон, трималися тісною групою. Групою вони ввійшли в аеровокзал, разом піднялися сходами на другий поверх; групою обступили кіоск із сувенірами, і тільки в буфеті цю єдність було порушено — дехто підійшов до лотка з прохолодними напоями, а дехто пішов до прилавка, де стояли пляшки з міцною рідиною.
Нетребу і його дружину Наталя помітила, коли вони вже відходили од прилавка. Тамара Ільківна щось сердито казала чоловікові. Але той тільки всміхався. Хтось гукнув Наталю, і вона на мить втратила з поля зору подружжя Нетреб. До неї підійшов адвокат Пославський, галантно поцілував руку. У петлиці його піджака яскравів значок «Інтурист», а в руці була валіза. Наталя з чемності спитала, куди він летить.
— У Чехословаччину, — задоволено всміхнувся Пославський.
— Бажаю добре провести час, — сказала Наталя. — Щасливої дороги.
Вона почала шукати очима Нетребу, але хтось із туристів знов одвернув її увагу — привітався. Наталя навіть не розгледіла, хто то був.
— У вас багато знайомих, — сказав Лежнєв.
— Не так уже й багато, — почала вона, та нараз у неї на шиї повисла Аллочка Заремба.
— Наталко! Що ти тут робиш? А я лечу в Чехословаччину. В останню мить усе перекрутилося: збиралася в Польщу, та ось спокусили Чехословаччиною. Там, кажуть, теж здорово!
На Аллочці була модна блузка з мереживами і не менш модні спідниця й туфлі. Все це не гармоніювало з потертою старенькою валізою, яку вона тримала в руках.
— Оце увесь твій багаж? — спитала Наталя.
— Не сміши мене, — пирхнула Аллочка. — Це саквояж мого попутника і кавалера.
Із-за колони вийшов Ігор Семенович Бадюк з величезним чемоданом і дорожною жіночою сумкою.
— Аллочко, ви, певно, з собою пудові гантелі везете? — спитав він, ставлячи здоровенного чемодана на підлогу. — Бачу, дорого мені обійдеться моя галантність. О Наталю Сергіївно!
Він потиснув Наталі руку і тільки тоді помітив Лежнева.