— Той самий «Привид», котрий двадцять п’ять років тому покінчив з собою? — усміхнувся Лежнєв. — На таке здатний, либонь, тільки привид.
— А хто ж він був, цей «Привид»? — звернулася Наталя до Винника.
Той глянув чомусь на Лежнєва і тільки після цього сказав:
— Це кличка відомого абверівського агента, який у сорок другому році видав гестапівцям сосновське підпілля. Ще недавно була думка, що влітку сорок третього цей агент, під страхом викриття, покінчив життя самогубством.
— Тепер ця думка похитнулася? — спитала Наталя.
— Не те щоб похитнулась, а потребує деякого уточнення, — відповів за майора Лежнєв.
— Василю Тимофійовичу, — сказала Наталя, помовчавши, — а чи немає зв’язку між візитом Енкеля в Сосновське і тими грошима, які бачив у дружини Іван Гаврилович Щербак?
— Які гроші? — поцікавився Винник.
— За чотири дні до пожежі Щербак бачив у дружини пачку грошей — п’ятсот карбованців, — пояснила Наталя. — Вона сказала чоловікові, що це місцевкомівські. Та, як ми встановили, ніхто не доручав Ганні Щербак грошових операцій.
— Над цим варто подумати, — мовив Лежнєв.
Винник пішов, і Василь Тимофійович несподівано сказав:
— Мене запросив до себе місцевий журналіст — Ігор Семенович Бадюк. Ви знайомі? От і чудово! Давайте підемо до нього разом, якщо, звісно, у вас немає інших планів на сьогоднішній вечір.
Наталя відповіла не одразу. Саме сьогодні вона збиралася до театру. Савицький обіцяв купити квитки. Невдовзі мав подзвонити.
Лежнєв по-своєму зрозумів Наталине мовчання.
— Тільки не подумайте, чого доброго, — всміхнувся він, — що це спроба приїжджого розважитися. Візит до Бадюка можна назвати діловим. У нього є деякі матеріали з історії сосновсько-русанівського підпілля, а я вважаю, що певні епізоди цієї історії мають якесь відношення до нашої справи. Сподіваюся, вам буде цікаво ознайомитися з архівом Бадюка.
— Я нічого не маю проти, — поквапилася запевнити його Наталя. — Треба — значить, треба.
Кості Савицькому, який подзвонив за півгодини, вона сказала, що ввечері буде зайнята.
Бадюк жив у центрі міста, на тихій вуличці. Наталя знала, що він одинокий, і немало здивувалася, коли Бадюк, навстіж розчинивши двері, привітно сказав:
— Наталю Сергіївно, і ви наважились відвідати нашу оселю? Ласкаво просимо. Чи це щасливий збіг обставин, Чи, можливо, передчуваючи ваш візит, Женя сьогодні цілий вечір сидить дома.
Наталя ввійшла до скромно вмебльованої, але досить затишної кімнати. За шаховим столиком, куйовдячи волосся, сидів власкор Євген Горін, якого Наталя найменше сподівалася побачити тут і якого, правду кажучи, не хотіла бачити. Горін теж збентежився, одразу ж вийшов, згодом повернувся, але в розмову не втручався.
ebooksa