Медсестра підійшла до шафи, знайшла потрібні ліки, налила в склянку води, поставила перед Лежнєвим. Усе це вона робила мовчки, не дивлячись на пацієнта.
— А хто поручиться, що ви не підсунули мені отруту? — розвалившись на стільці, спитав Лежнєв.
Дівчина йому сподобалась, але самий факт перебування її в німецькому лазареті насторожував.
— Це пірамідон, — спокійно мовила вона.
Певно, обер-лейтенантове запитання анітрохи не зачепило її.
— Російська медсестра працює в лазареті для німецьких офіцерів? — так само розв’язно спитав Лежнєв.
— Я обслуговую допоміжний персонал санаторію. Німецьких військовослужбовців лікує німецький лікар. Сьогодні лікар Фюмен поїхав до міста, а фельдшер трохи випив і пішов спати. До того ж у лазареті немає хворих.
— Ви б хотіли лікувати німецьких офіцерів?
Дівчина промовчала.
— А скільки вам тут платять? — запиваючи порошок водою, ніби між іншим, спитав Лежнєв.
І знову мовчанка.
— Я не почув відповіді!
— Стільки, скільки ви платите іншим військовополоненим.
— Ви — військовополонена? — щиро здивувався Лежнєв.
Вона невиразно стенула плечима, відійшла до шафи, почала перебирати інструменти.
— Яке у вас звання? — уже лагідно спитав Лежнєв.
— Старший лейтенант медичної служби.
— Медсестра?
— Лікар. Я закінчила чотири курси медичного інституту.
— О, вас мобілізували, не давши довчитися, — майже співчутливо сказав Лежнєв.
ebooksa