— Чекаю, коли самі скажете.
— Отак? Мені подобаються не дуже цікаві люди.
Прибулий зняв пенсне й подививсь на капітана. Тепер його обличчя перемінилося цілковито. Антон побачив, що очі його, які здавались за окулярами мертвими, зараз завзято виблискували.
— Капітане! Ви хочете заробити трохи грошей?
— Якщо для цього треба когось убити, то ні.
— На жаль, мова про набагато важчу справу, аніж злочин, — засміявся гість.
Кажучи це, він нагнувся до глобуса, що стояв на столі, й легенько крутнув його, примружено дивлячись поглядом, у якому перемішалися бридливість і невдоволення, на континенти й океани, чекаючи, коли в капітана лопне терпець.
— Таж спитайте мене що-небудь! — вибухнув він нарешті, жбурнувши окуляри на підлогу й розчавлюючи їх каблуком.
— Скільки діоптрій? — спитав Антон, піднімаючи один уламок.
— А більше ви нічого не хочете дізнатися про мене?
— Мабуть, ні. Поки що, з вашого дозволу, я спитав, скільки діоптрій у ваших окулярах?
— Жодної! Це чисте скло!
— Я так і подумав!
— І хочете знати…
— Не хочу я нічого знати. Кожна людина може носити окуляри, якщо вони їй подобаються.
— Я їх ношу, щоб змінити зовнішній вигляд.
— Це мета, яка виправдовує страждання.
— Ага! Гадаєте, мене розшукує поліція?
— Помиляєтесь, пане.
— Ну, гаразд, якщо ви хочете, щоб я вам сказав…
ebooksa