— На Гібралтар? І коли ви думаєте йти?
— Якомога швидше.
— І ви вважаєте, що в мене повинен бути товар на першу ж вимогу моряка? — Очі купця заграли, відплачуючи капітанові за стернового. — Корабель не може йти туди, куди хочеться капітанові, а тільки туди, куди його посилає потреба. У мене є трохи залізних виробів для Пірея.
«Сперанца» стояла на якорі вже п"ять, днів, і майже одразу почалися нещастя. Першого вечора, побачивши все, Антон Лупан скликав людей на раду до себе в каюту.
— Хлопці! — почав він, намагаючись не втрачати самовладання.
— Ми опинилися в дуже великій скруті. Ви вважаєте, що треба когось звинувачувати?
— Винен тільки я, пане! — сказав опечалено Герасім.
Всі, окрім кока, заперечливо захитали головами.
— Що, Ісмаїле, — спитав капітан, — ти хотів би, щоб ми продали його шкуру? Але ж її ніхто не купить, бо вона продірявлена.
— Не знімати шкура, не робити печеня. А що їсти завтра?
Грошей, одержаних від пана Ламбрініса за перевезення маслинової олії, ледве вистачило заплатити за найм пекарні, купити п"ятдесят мішків борошна та послати п"ять каблограм П"єру Ваяну в Пернамбуко, Байя-Бланку, Ріо-Де-Жанейро, Монтевідео й Буенос-Айрес — порти, де, як розраховував Антон, ці послання могли наздогнати його.
«Вирушаю через Антлантику, — говорилося в каблограмах, — почекай мене або залиш у будь-якому порту Латинської Америки відповідь про місце зимування…»
Витративши ще трохи грошей на утримання корабля та людей, капітан залишився майже з порожнім гаманцем.
— У нас ще є п"ятдесят франків. З ними, при потребі, ми протягнемо з тиждень! — відповів він кокові.
— А поїм?
Багато слів навчився Ісмаїл із мови гяурів і вимовляв їх як тільки міг старанно, калічачи немилосердно, звісна річ, але думку все одно можна було зрозуміти. Тільки слово «потім» вимовити він не міг. «Потім, турку!»— кричав йому на вухо Ієремія. «Поїм!» — гордовито відповідав кок, впевнений, що говорить точнісінько так, як треба.
— Поїм? — перепитав Антон, вважаючи, що якщо він заговорить його словами, то той краще збагне. — Не забувай, Ісмаїле, у Суліні, тоді, коли ми спустили корабель на воду, в нас не залишилось ні мідяка. Я думаю, наука з цього нещастя повинна піти нам на користь: усе, набуте неправдою, піде прахом! Не будемо дуже разраховувати на ікосари та на фунти стерлінгів. Дармовий гріш піде у воду. Ось, скажімо, почнемо подорож, то в майбутньому будьмо обачніші.
— Ще один Акоп нам не трапиться! — гірко зітхнув Герасім.
— І не треба! Знайдемо товар і зробимо роботу чесно…
— Якщо купці дізнаються, що ми в безвиході, вони нас так закрутять, що олія потече…
ebooksa