— Пане, — перепинив його Антон, — навіщо ви так стараєтесь?
— Гаразд! Але ж я не англієць. Думаю, ви це помітили?
— Звичайно.
— І не француз.
— Я й це помітив.
— Тоді, на вашу думку, до якої нації я належу?
— Ні до жодної.
Мартін Стрікленд скоса глянув на Антона Лупана, зваживши його поглядом, у якому перемішалися насмішкуватість і подив, і сказав:
— Я канадець, але тільки за місцем проживання. Я не знаю, звідки прийшов туди мій батько — з Франції, з Шотландії, з Німеччини чи із Скандінавських країн. Він не говорив жодного разу. Мати моя, здається, ельзаска, але я й цього не знаю напевно!
— Давайте не будемо досліджувати вашу біографію! — перепинив його Антон Лупан, граючись уламком скла.
— Згода! Дивіться, не поріжтеся склом.
— Не турбуйтесь! Я тримав у руках небезпечніші речі.
— Я думав, що, одягнувши окуляри, бачитиму себе інакшим, — засміявся Мартін Стрікленд. — Уявіть собі, що я сам собі бридкий. Нещодавно, коли я глянув у дзеркало, мені захотілося надавати собі ляпасів. З вами ніколи не траплялося нічого подібного?
— Ні, я знаходжу сам з собою спільну мову.
— Це дорожче, ніж копальня золота. Це кажу вам я, фахівець. Бо я мав золоті копальні на Алясці й копальні діамантів у Кейптауні…. — Мартін Стрікленд знову крутнув глобус, і на ньому замиготіли моря й континенти у плетиві меридіанів. — Ви вважаєте мене за божевільного? — спитав він раптом, обхопивши глобус руками.
— Рішуче ні, хоча, здається, так вам було б вигідно.
Дивакуватий гість витріщив очі, ніби опинився голяком виставлений на світло. Антон Лупан кинув уламок скла на стіл і глянув на годинник, який показував сьому.
— Ага! У вас таки ввірвався терпець! — задоволено вигукнув Мартін Стрікленд.
— Помиляєтесь, пане! Терпець у мене не ввірвався, але зараз має прийти один покупець фрахтувати судно.
— Отак?! Яка ж тоннажність вашої шхуни?
ebooksa