Підняти вітрила!

За шість місяців у Марселі вона звикла бачити «Сперанцу» в порту, а весь екіпаж у пекарні. Антон Лупан навчився навіть пекти хліб.

Капітан відповів їй так само, як і Джону Теннісону:

— Так, залишитись було б краще. Але я, якби навіть хотів, зобов"язаний іти, щоб не залишити друга самого. Певен, що я йому потрібен.

— Але ж ти вирушаєш з людиною, якої не знаєш! Антон засміявся.

— Мої інтереси не співпадають з інтересами Мартіна Стрікленда. Він шукає золото, а я щось інше. Така нагода трапляється не часто, особливо тоді, коли заклинило якір. Ти ж знаєш, як важко було знайти в Марселі товар до мису Горн. Мартін Стрікленд для нас — порятунок.

— Порятунок! Порятунок! — пробурмотіла Аднана, не осмілюючись глянути на нього. — А залишитись тут означало б смерть?

Він дивився на її чорні вії, які несміливо прикривали очі, дивився на її порожевіле обличчя — і на серці йому ставало тепліше. У своїх чарах маленька сирена була така сором"язлива, така невинна!

— Ні, Аднано! — відповів він. — Це, може, означало б… може…

Вона звела очі, і на коротку мить їхні погляди зустрілися, зрозумівши решту слів, бо вона зблідла і почала швидко дихати, наче задихалася.

— Але бачиш, — вів далі Антон зміненим голосом, — сильніше, ніж смерть.

— Я тебе розумію! — відповіла Аднана.

— Але ж ми повернемось! — докинув він.

— Я вас чекатиму!.. — хитнула вона головою, не дивлячись на нього. — Екіпаж «Сперанци» мені вірить?

— Звичайно! Принаймні капітан не сумнівається в; тобі!

— Уже пора, пане! — вигукнув Герасім.

Екіпаж розв"язав вітрила. Ієремія й Хараламб стояли біля кабестана. Аднана пройшла по палубі, обняла кожного й пішла до трапа. Негріле сумовито продибав за нею, ніби відчуваючи розлуку. Дівчина нахилилась і схопила його за шию.

— І ти йдеш на край землі? Не забувай Аднани, мій звитяжний, любий мій Негріле!

Ланцюг заскреготів. Вітрило на носі почало підніматися вгору. Аднана обернулась до капітана «Сперанци». Якусь часину вони стояли отак обличчя в обличчя за крок одне від одного, слухаючи спів ланцюга.

— Якір підірвано! — гукнув Хараламб, налягаючи на ручку кабестана.

Вітрила на щоглах напнулися. Аднана відчула, що якір ніби впився в її серце.