О другій годині дня 22 серпня, коли порт Гібралтар був позаду, «Сперанца» пройшла повз мис Спартель на марокканському березі, і тепер перед нею був Атлантичний океан. Весь екіпаж стояв на палубі.
— Мігу! — схвильований, як і всі, наказав капітан. — Іди до прапора: треба привітати океан!
Люди повернули голови й мимохіть витягнулись по-військовому, а прапор поволі опускався й піднімався на щоглі, вітаючи вхід «Сперанци» в океан.
Сильний порив вітру з півночі хитнув корабель на лівий борт. Усі ковзнули до парапету.
— Ого! Отак ти нас зустрічаєш? — трохи перелякано, трохи вражено вигукнув Ієремія.
— Не бійтеся! — заспокоїв усіх капітан, побачивши, що вони злякано зиркають по боках. — Океан не зліший від Чорного моря, навпаки, він, можна сказати, навіть лагідніший. Це тільки відповідь на наше привітання.
«Сперанца» йшла курсом на вест з вітрилами по лівому борту при сильному північному вітрі, який здіймав дедалі вищі хвилі. Але диво дивне: корабель ішов по цих хвилях-горах, зовсім не лякаючись їх.
— Справді, Герасіме, це незрівнянне судно! — вигукнув Антон.
— Я ж казав, пане! А чи не пора нам змінити курс на зюйд-вест?
— Ні, ще трохи пройдемо так, щоб відійти від берега. Капітан буксира порадив триматися подалі від берега, щоб не зіткнутися з піратами-маврами.
Не встиг він закінчити, як почувся голос Мігу:
— Пане, я бачу якісь човни! Вони йдуть за нами!
І справді, на південь від мису Спартель, який мрів удалині, покритий піною хвиль, біліло багато вітрил.
— Невже пірати? — спитав стерновий.
Капітан глянув у підзорну трубу.
— Так, там сім чи вісім маврійських фелук. Нема сумніву, вони нас наздоженуть і пограбують.
— Хай тільки посміють! — вигукнув Ієремія, погладжуючи мушкет.
Антон Лупан неспокійно похитав головою.
— У їхніх фелук дуже велика швидкість, а маври — сміливі й завзяті мореплавці. Мені не хотілось би зустрічатися з ними.
— Та гаразд, пане, ми вже зустрічалися з піратами!
ebooksa