Ісмаїл, покрутившись по палубі, спустився в кормову каюту й підійшов до капітана, аж нетямлячись од люті:
— Пане, цей мерзотник Стрікленд чому лежати, нічого не робити? Я мусити носити нічний горщик кожен день?
У Марселі Мартін Стрікленд мав намір узяти з собою прислужника. Остерігаючись присутності ще однієї зайвої людини, про яку ніхто з них не знав нічогісінько, Антон порадив йому відмовитись, бо ж навіть він, капітан корабля, не відчуває потреби в прислужникові. Однак на наполягання пасажира він погодився, щоб один член екіпажу займався його особистими справами за окрему плату в десять фунтів стерлінгів за весь час подорожі. Сума справді чималенька, і оскільки з-поміж усіх Ісмаїл з його чотирма дружинами мав найбільшу потребу в грошах, він і порадив його Мартіну Стрікленду. Обидві сторони швидко домовились, і, може, про цю домову ніхто й не згадав би, якби не невдоволення Ісмаїла.
Антон розумів протест кока, все ж відверто мусив був визнати, що хоч Мартін Стрікленд — пасажир лінивий, але без претензій. Крім того, Ісмаїл ще кожен день приносив у кормову каюту певну кількість пляшок віскі.
Отож Антон Лупан тільки спантеличено знизав плечима:
— Ну що ж, Ісмаїле, повертай десять фунтів та й по всьому!..
— Звідки взяти? Десять фунтів мандрувати у Стамбул…
Якби міг, капітан відшкодував би власними грішми, але на той час у нього не було й мідяка, бо і свої особисті кошти, і кошти всього екіпажу він поклав у банк у Марселі.
— Тоді носити весь час?
— Так, Ісмаїле, носити!
І цього дня Ісмаїл зробив необдуманий вчинок.
Не стільки прагнучи випити, а радше помститися Мартіну Стрікленду, кок спустився в трюм, узяв пляшку віскі, сховав її в шаровари, подався на камбуз, відкоркував і почав потроху пити. Океан дрімав, а Ісмаїл, замість сп"яніти, відчував, що голова в нього світліша, ніж будь-коли, і збагнув, що його вчинок може мати дуже погані наслідки, бо ж усі знали і придуркуватість пасажира, і ту ревність, з якою він оберігав своє питво.
Отямившись, кок схопив металеву накривку, яка, на щастя, виявилась непошкоджена і її можна було припасувати на місце. Отже, якщо замість віскі Мартін Стрікленд знайде в пляшці воду, то Ісмаїл ні при чому.
Але тієї миті, коли кок відчув, що совість у нього мов кришталь і він приготувався підставити пляшку під кран з водою, якась нечиста сила почала щось нашіптувати йому на вухо.
Кок спершу витріщив очі, рука його завмерла біля крана. Наступної миті він захихотів, весело й жорстоко водночас.
І решту дня, займаючись своїми справами, він весь час хихотів, не думаючи ні про штиль, ні про арматан — гарячий вітер з піском з континенту, який мав налетіти невдовзі після обіду.
Другого дня вранці Ісмаїл, заховавши пляшку в шаровари й завбачливо прихопивши лійку, спустився в каюту Мартіна Стрікленда і, скориставшись тим, що той був п"яний, вилив у пляшку рідину з-під ліжка, хихочучи ще веселіше, бо зробив це під самісіньким носом у нещасного.
Після цього Ісмаїл повернувся до камбуза, закоркував пляшку як слід; тепер залишалося тільки віднести її й перемішати з іншими, щоб загубився найменший слід.
Треба сказати, все було зроблено так майстерно, що потім навіть кок не міг упізнати пляшки, а згодом, коли вона стоятиме в узголів"ї Мартіна Стрікленда, то вже й сам забуде про свою витівку.
Антон Лупан стурбовано дивився на похмурих людей. Він не боявся бунту на борту, але в нього краялось серце, коли бачив, якими землисто-сірими стали люди. Найгірше те, що й сам він почував себе пригніченим і не міг змусити до якогось діла. А це ж тільки початок! На екваторі такі дні мали тягнутися низкою!
ebooksa