Підняти вітрила!

Герасім непорушно застиг біля стерна. Мігу інстинктивно, бо ж його ніхто цьому не вчив, стрибнув на парапет, вчепившись обома руками за ванти, і вже хотів був дертися по щоглі вгору, коли побачив унизу Негріле, який докірливо й розгублено дивився йому вслід. Юнга стрибнув униз, схопив собаку за загривок однією рукою, другою обхопив щоглу та так і завмер.

Вал досяг корми «Сперанци» і ніби зупинився, вдвічі вищий за щогли, презирливо дивлячись на горіхову шкаралупу, що невідь-як опинилась на його шляху.

— Тримайся, Герасіме! — ще встиг крикнути Антон.

Далі відчув, як його кинуло на компас і він завис на канатах. Люди, ковзаючись, полетіли через палубу до носа, бо не мали змоги за що зачепитись, а вже там схопилися — хто за парапет, хто за якір, хто за люк. Мігу не втримав Негріле в руках, випустив його і побачив, що сидить верхи на щоглі, дивлячись униз, на ніс корабля, мов на дно прірви. Собака, пролетівши в повітрі, впав комусь на спину.

Усе це відбулося за якусь частку секунди. Але тривало воно для всіх довго, дуже довго, і кожен відчув, що вони летять — кормою вгору, з вертикальною палубою. Антон чітко побачив, що Герасім стоїть, стоїть ніби на підлозі, на відчиненому люкові, за два кроки нижче стерна. Потім побачив, як щогли блискавично майнули по сонцю, і зрозумів, що, опинившись на гребені цієї водяної гори, корабель знову вирівнявся, ставши горизонтально. По палубі ударив порив вітру, а потім все потонуло в піні: гора покотилася далі, а «Сперанца» провалилася в прірву, що розверзлася під кілем.

Отямившись, люди відчули палубу під ногами, на її звичному місці. Згори падала піна, мов лапатий сніг із сніжинками завбільшки з кулак.

Цей вал провіщав закінчення урагану. Після нього всі хвилі здавались лагідними, вони ніби пестили обшивку шхуни, дивуючись, що вона ще може йти своєю дорогою.

Але вітер усе ще свистів по палубі, а хвилі розхитували корабель, вимушуючи його стогнати й тріщати.

— Поламаний ватер штаг! — сказав, підбігши, Мігу.

Дивно, що поламався тільки він. Швидко опустили фок і змінили курс на зюйд-вест. Але якщо не вивільнити щоглу, то ураган таки потрощить її, коли дихне на повну силу.

Хараламб обв"язався канатами, спустився вниз, знайшов кінець ланцюга і так, повиснувши над водою, з бугшпритом над головою, промучився дві години.

Уже вечоріло, коли все було скінчено і вони знову могли поставити фок. Побачивши, що люди втомлені, мокрі, голодні, а вітер і досі сильний, капітан вирішив, що вночі вони йтимуть тільки під фоком, а решту вітрил поставлять уже завтра.

— Ну, а тепер ти можеш приготувати мені чай, Ісмаїле, — гарячий, міцний і в найбільшій чашці! — сказав Хараламб, стріпуючи з себе воду, мов собака, викупаний у річці.

Кок захоплено поплескав його по плечу:

— Дати, дати тобі найкращий чай. Ти гарний хлопець, Хараламб!

Небо на заході посвітліло, крізь хмари пробилося сонце. Антон вирішив визначити точку перебування корабля. Юнга спустився в каюту, взяв секстант і став на люкові, намагаючись утриматися при хитавиці.

— Ієремія, принеси води бігом! — гукнув Ісмаїл з камбуза.

Ієремія взяв відро й пішов до бочки біля камбуза.

— Ну й турок, — пробурмотів він згодом. — Вибив чоп і випустив усю воду. Тільки й думає про своїх дружин! — Але ось знову почувся його голос, цього разу вже не такий байдужий, як перше: — Та він що, осліп? Чи захотів, щоб ми мучились від спраги посеред океану? — А наступної миті він вигукнув уже з жахом, скликаючи людей: — Братове, нещастя! У нас нема води! Бочки порожні, геть усі!

Розпач майнув крилами у вітрилах, затьмарюючи сонце, яке поважно провістило закінчення бурі.