Антон Лупан опанував себе:
— Оскільки доля екіпажу в небезпеці, я вимушений підкоритися вам, пане. Ми йдемо з Гібралтара в Пернамбуко, а звідти до Магелланової протоки.
Велетень докірливо глянув на свого капітана, ніби хотів сказати: «Бачив, Петере?», а вголос спитав, презирливо усміхаючись:
— По золото?
— Ні, пане, ми моряки.
— А що ж вам шукати на Вогняній Землі?
— Ми хочемо дослідити невідому землю між протокою Бігл і океаном…
— Бачиш, Петере! — кинув велетень капітанові. Потім обернувся до Антона: — І що ви хочете від нас? Води?.. Не дам!
— Я не можу вас присилувати, пане, але вимушений сказати, що в небезпеці життя семи людей.
Капітан пароплава стояв поряд, опустивши очі. Велетень ощирився, взявся в боки і, дивлячись на Антона примруженими очима, відповів тихо, крізь зуби:
— Тим краще! Здохніть усі тут! Буде менше на Вогняній Землі!
— Пане, прошу повірити мені! Ви йдете туди по золото, а ми шукаємо інше. Ми тільки хочемо дослідити невідому землю…
— Досить! Не дам!
Капітан «Сперанци» раптом із жахом уявив небезпеку, яка нависла над екіпажем, і, переступивши через власне серце, хотів благати милості, але раніше, ніж спромігся вимовити слово, прочитав відповідь у безжальних очах чоловіка, що стояв перед ним. Антон ошелешено спускався по мотузяному трапу, відчуваючи, як усе хитається довкола нього. Це неймовірно: сімом людям загрожувала смерть від спраги посеред океану, а людина, яка могла б урятувати їх, відмовилась це зробити.
Пароплав дав гудок, під палубою зашуміли важкі машини. Велетень стояв, зіпершись на парапет, і на його закам"янілому обличчі читалося непохитне рішення.
Наступної миті, гнаний останньою надією, єдиною рятівною думкою, капітан «Сперанци» метнувся до Мартіна Стрікленда. Якщо чоловік з «Вотана» — золотошукач, може, пасажир шхуни знає його, може, вони хоч чули один про одного, а коли й ні, то, може, поговорять інакше, своєю мовою, якою подібні люди можуть розумітися в певні хвилини життя, хоч би як вони конкурували.
— Пане, ходіть на палубу!
— Ми прибули? — Мартін Стрікленд розплющив очі.
— Ні! Ми посеред океану, і в нас нема питної води. Ідіть нагору: там пароплав, вони можуть нам допомогти, але не хочуть. Може, ви порозумієтесь із ними.
— Мені не потрібна вода. Я п"ю віскі.
ebooksa