Антон, за браком мегафона, приклав долоні до рота й закричав по-німецьки:
— Шхуна «Сперанца» з Суліни, Румунія. Ми втратили весь запас води. Ви можете дати нам бочку?
Капітан пароплава нахилився до переговорної труби, щось сказав, лопаті одразу ж почали крутитися повільніше, а кількома хвилинами пізніше обидва судна стояли борт біля борту посеред пустельного океану.
— Капітане, ідіть сюди! — гукнув з юта присадкуватий чоловік.
Матрос перекинув мотузяний трап через борт, і за хвилину Антон опинився на борту чорного від кіптяви «Вотана». Задимлене тут було все — щогли, зав"язані вітрила, стерно, люди. На вгодованому обличчі капітана піт стікав звивистими смужками, прокладаючи світлі доріжки на підборідді, а звідти на шию, під почорнілу куртку.
— Мене звати Петер Шмідт, — сказав капітан, подаючи Антонові руку. — Ви звідки йдете?
— З Гібралтара в Пернамбуко.
— І як же ви вирушили в довгу дорогу без води?
— У нас було тисяча шістсот літрів, але ми потрапили в ураган, і випадково були вибиті чопи в бочках.
— Дивний випадок!..
— Пане, — засміявся Антон Лупан, — видно, ви зазнали багато лиха, якщо такий підозріливий!
Капітан пароплава глянув на нього, потім сказав не дуже привітно:
— Гаразд, я дам вам двісті літрів, хоча…
Цієї миті двері каюти під ютом прочинились і на палубу вийшов якийсь заспаний велетень, витираючи долонею піт на шиї.
— Що таке, Петере? — спитав він. — Чому ми зупинилися?
— Та ось румунська шхуна, — догідливо відповів капітан. — Просять води.
Чоловік піднявся на ют і зупинився перед Антоном, не подавши руки й непривітно дивлячись на нього.
— Куди ви йдете? — спитав він, просвердлюючи його очима.
— Я вже сказав про це капітанові.
— Він тільки капітан, а хазяїн я!
ebooksa