— Якщо сюди прийде шхуна, «Есперанса», скажи капітанові, хай чекає тут! Зрозумів? Шхуна «Есперанса». Капітан П"єр Ваян!
— Гум-м! — відповів метис, і Антон зрозумів, що той погодився.
Але Мартін Стрікленд, запінившись від люті, кинувся до берега.
— Він не скаже нічого! Ідіть і втопіться!
Він дістав з кишені якийсь папірець, тицьнув під ніс метисові й швидко почав щось говорити, показуючи на Антона Лупана.
Обличчя Блека Педро перекосилося, очі блиснули так, що кожен, побачивши їх, неодмінно злякався б, а його мукання перетворилося в розлючений рев:
— Гур-ру-у-ум! Ні! Гур-рум!
Антон не міг збагнути, як Мартін Стрікленд уплинув на нього, але ясно: від цієї миті метис — його ворог.
Тільки-но він подумав про те, як подати знак П"єрові, коли якийсь алкалуф, згорбленіший, аніж інші, закричав, б"ючи себе в груди:
— Я скажу! Я скажу!.. «Есперанса»!.. Капітан!..
Мартін Стрікленд не знав, що «Сперанца» іде до Ушуайї, та, втім, для нього зараз це було байдуже. Але якби він знав, що капітан прийняв це рішення ще тоді, коли висаджував його на берег, то луснув би від люті або знавіснів би.
Проте якби й Антон знав, що станеться згодом з його пасажиром, то переступив би через себе й відпровадив би його якомога далі, навіть без грошей. Це була його помилка, може, єдина серйозна помилка за всю подорож.
9 січня «Сперанца» рушила на захід протокою при несприятливому вітрі, роблячи ледве десяток миль за день.
А на додачу ще й Ісмаїл захворів. Він не знав, що з ним таке, але, бідолашний, лежав у ліжку, закочуючи очі, і коли питали, що в нього болить, відповідав недоладно: марив.
Лише двадцятого числа добулись вони до Ушуайї, містечка, заселеного похмурими колоністами, де був єдиний порт на протоці.
У порту була тільки контора, і в ній навіть не капітан, а просто чиновник, який був і за митника, і за поліцейського водночас, тримав він і лавку. Від нього Антон Лупан дізнався, що тут ніколи не кидала якір шхуна під назвою «Есперанса». І цьому можна було вірити, бо поява будь-якого судна в Ушуайї — незабутня подія.
Наступного ранку, коли вони вже готувалися відпливати назад, у порту з"явився фермер і запропонував подорожнім двоє поні за п"ять аргентінських песо: видно, велика нужда притиснула його, а ніяких покупців на коників не було, якщо він пропонував їх морякам. На великий подив і фермера, і екіпажу, Антон купив їх.
— Що ми з ними робитимемо? — спитав невдоволено стерновий.
— Вони нам пригодяться, Герасіме.
— А чим ми їх будемо годувати, вони ж не їстимуть сухарі з чаєм?
ebooksa