Підняти вітрила!

— Що таке, Педро? — спитав капітан, здивований, що бачить у себе цього чоловіка, котрий повсякчас погрожує йому кулаком.

— Мій сеньйор хоче з вами говорити.

— Дуже добре! І де він хотів би поговорити?

— Сеньйор запрошує вас до себе в дім.

— Скажи йому, що це мені не підходить.

Нарешті після тривалих переговорів, які вимусили Блека Педро багато разів снувати між будинком і кораблем, домовилися зустрітися на березі річки. І хоч довелося голосно кричати, бо річка тут широченька, жоден з них не захотів перейти на берег сусіда.

Мартін Стрікленд почав розмову з кепкування:

— Ти став місіонером, капітане! А похвалявся, що моряк.

— Я й роблю моряцьку справу, пане! Навіть більше, бо йду дуже небезпечним морем, де не бракує піратів!

— Гм! Ти вважаєш, що ми маємо щось ділити?

— Ясна річ! Тільки не золото!

Мартін Стрікленд помовчав трохи, вороже дивлячись на нього.

— Я ось що пропоную, — почав він знову. — Скільки ти хочеш золота, щоб покинути ці краї за чотири дні?

— Якби йшлося тільки про золото і я міркував так, як міркують торгаші, то попросив би його стільки, щоб наповнити трюм, а це, ясна річ, вам не з руки. Але мене цікавить не золото, а тут ви мені нічого не можете запропонувати.

— Ти ще довго тут думаєш бути?

— Щонайменше до весни.

— Слухай, капітане! — вибухнув Мартін Стрікленд, перемінивши тон. — Я — людина небезпечна. Багато хто боїться мене.

— І ви про це говорите вголос? — іронічно усміхнувся Антон.

— Так! Тут нема ні суддів, ні поліції! Подумай про це.

— Я вже давно думаю, пане!