— А ви не бачили там високого чоловіка? Він висадився учора ввечері і чомусь не повертається.
— Вітрильник його?
— Ні. Мій. Він зафрахтував його на два місяці.
— Гроші вже одержали?
— Так.
— Тоді можете йти. Він просив передати, що сам вас знайде… Ви знаєте Ушуайю?
— Як свої п"ять пальців.
— Там є шпиталь або хоч лікар?
— Спитайте при місії доктора Йозефа. Він хоч і похмурий, але досить тямковитий. У нього є пілюлі, може робити уколи.
До Ушуайї вони прибули аж наступного дня пізно ввечері.
Доктор Йозеф, якого знайшли в мурованій каплиці і привели до недужого, зняв шапку, побожно перехрестився повільними жестами смиренного монаха й підійшов до Ісмаїла.
— Рана в плечі, добре! Зараз подивимось, куля засіла там чи вилетіла через лопатку. Добре, добре! Кість не пошкоджена, добре! Ох, а тут гірше, грудна порожнина продірявлена, куля ввійшла в грудну кістку, але відхилилася вбік, добре, інакше зачепила б серце, — він не харкає кров"ю? — легені цілі, яке щастя! Ага, ось ще одна рана, в лівому коліні… Але що трапилось? Я ще в житті не бачив так подірявленої людини!
Оглянувши коліно, доктор спохмурнів, але тільки на мить, бо вже наступної миті його обличчя знову набуло ясного й благочестивого виразу.
— Чашечка й стегнова кістка розбиті! Ногу треба б відрізати, але не варто…
Капітан запитливо глянув на нього. Доктор показав на небо.
— Він помирає, сину мій! Відходить у царство небесне!
Аднана почала кусати кулаки. Антон зблід і закам"янів.
— Нам залишається зробити те, що примирить його з небом, — вів далі доктор Йозеф. При цих словах він розстебнув медичну торбу і поміж інструментами, баночками й коробочками з пігулками смиренно знайшов те, що потрібне для причастя. Капітан дивився на нього, неспроможний усвідомити, що відбувається.
— Ви лікар чи священик? — спитав він нарешті.
— І те, й друге, сину мій. Коли не можна врятувати тіло, доводиться рятувати душу.