У хатах алкалуфів почулися крики, але моряки зараз не зважали на них. Хараламб зайшов по коліна у воду, стрибнув у шлюпку, і вони щосили погнали під берегом. Полум"я охопило будинок з усіх боків, почав обвалюватись дах, розсипаючи снопи іскор.
Моряки стрибнули на берег і бігцем подалися вперед. Тільки кок зненацька неспокійно зупинився серед дороги. Він забув тюрбан і тепер був простоволосий, мов гяур. Це ж беззаконня! Бігом назад, Ісмаїле!
Моряки підбігли до будиночка, коли вогонь охопив уже останню стіну. Затуляючи обличчя руками, Герасім підійшов до вікна, зазирнув усередину і злякано скрикнув. Біля столу на тліючій долівці лежали двоє заціпенілих тіл.
— А хто ж це? — спитав стерновий, задерев"янівши від страху. — Ніби хтось знайомий!
— Та це ж німець з «Вотана», який не дав нам води! — впізнав його Хараламб.
— Тут великі порахунки, друзі мої! Хай бог їх розсудить! — сказав Герасім, затуляючись від полум"я.
Обидва вороги лежали, оповиті димом і полум"ям; Мартін Стрікленд з ножем у руці, Шлімбах навалився на нього і стискав за горло, — чи то в бійці, чи в вищому примиренні.
На столі тріскали від вогню пляшки, і золотий пісок лився згори, покриваючи обох.
А смолоскип, який прийшов з лісу, тим часом долав річку. Блек Педро плив, важко дихаючи; течія зносила його, хвилі накочувались на голову, він ковтав воду, але вперто тримав праву руку вгору.
Налякані алкалуфи повибігали з хат, одні подалися до лісу, другі — до річки, селище спорожніло. А по той бік річки стіни будиночка й складу вже завалилися, здійнявши до неба стовпи іскор і диму.
— Ходімо! — сказав Герасім. — Треба приглянути за своїми, тут нам робити більше нічого.
На протилежному березі загорілась рудим полум"ям хата, і вітер, який дедалі посилювався, перекидав вогонь на інші хати. Завили собаки.
— Як це воно загорілося? — спантеличено спитав Хараламб.
І щодуху метнувся до річки, кленучи самого себе на чім світ стоїть. Це ж він мав вартувати село і тепер почував себе найнещаснішим, мов той вартівник, який залишив перед ворогом відчинені ворота фортеці.
Було занадто пізно що-небудь робити. Селище горіло з краю в край, алкалуфи кричали, тупотіли, плескали в долоні. У світлі полум"я їм ввижалися якісь червоні видива, і г. оді було втямити, чи вони налякані, чи веселяться, мов божевільні. Тільки собаки, які металися під ногами, були налякані по-справжньому.
А вогонь, запаливши селище алкалуфів, знову спустився до берега.
На березі протоки Блек Педро зупинився. «Сперанца» бовваніла за сотню метрів посеред кривавої води. Метис зиркнув на піроги на березі, але чомусь не взяв жодної, а кинувся вплав, тримаючи вогонь над собою. З палаючої гілки бризкали іскри і з шипінням падали у воду.
Ісмаїл, лаштуючись сісти в шлюпку, раптом витріщив очі й перехрестився, мов гяур, бо на ньому все одно не було тюрбана. Він ще ніколи не бачив, щоб вогонь ішов по воді, мов змій з палаючим хвостом.
Метис допливав до почервонілої обшивки корабля, побачив звисаючий трап, але обминув його, незрозуміло чому, так само, як обминув піроги, доплив до носа, узяв смолоскип у зуби, подерся по якірному ланцюгу, схопився руками за парапет, підтягнувся й стрибнув на палубу.
Ісмаїл бачив, як вогонь піднімається по борту, але збагнув усе лише наступної миті, коли на кораблі спалахнуло полум"я. І він уже не думав ні про що, не гукав нікого, бо не мав часу: «Сперанца» могла згоріти дотла. Кок схопив у руки весла й щосили наліг на них.
ebooksa