Підняти вітрила!

Могли загорітися складені на палубі вітрила, щедро просмолена палуба, тоді згорить усе, ну геть-чисто все корабельне і його власне майно — шаровари, тюрбан, газель… Ісмаїл напружився…

А селище тим часом перетворювалося на попіл. Падали останні колоди, повітря виповнилось димом. Алкалуфи з смолоскипами прокрадалися лісом, оминаючи пожарище, до пірог на березі: це нещастя пробудило їхній мандрівний дух і погнало в дорогу…

Ісмаїл облишив весла і вчепився за трап, перевалившись, мов мішок, із човна. Над парапетом між полум"ям гидко заблищала цівка рушниці, спрямованої на нього. — Назад! Гум-м!

Блек Педро, розпатланий, мокрий, знавіснілий, з осклянілими очима дико скалився до нього.

Голубувате полум"я засліпило Ісмаїлові очі, пострілу він не почув, але щось ударило в ліве плече, і він випустив трап.

Кок схопився правою рукою за борт шлюпки, озирнувся на берег, але не побачив нікого і важко застогнав. Він відчув у лівому плечі важкий і холодний біль, ніби хтось поклав велику крижину, однак його доймав не біль, а власне безсилля.

Кок стріпнув головою, ще раз важко застогнав, пересилив біль і, схопившись обіруч за трап, подерся вгору.

Блек Педро стояв за люком з рушницею в руці.

— Назад! Гум-м!

Ісмаїл схопив рукою багор і кинувся на нього, зневажаючи цівку рушниці. Він і зараз не почув пострілу, не побачив навіть полум"я, бо й так довкола буяв вогонь; тільки відчув, як затріщало коліно, і впав долілиць на люк.

— Кидай рушницю! — гаркнув він за хвилину, підводячись на одній нозі й наставивши багор.

Куля свиснула у нього над вухом, друга обпалила шкіру на шиї, потім його ніби вдарили ковальським молотом — він знову впав.

Блек Педро стріляв, спотикаючись об бухти канатів; руки його тремтіли, сам він був наляканий. Усе життя мріяв мати рушницю, свою, власну, а зараз із жахом бачив, що рушниця не може творити чудес. Чоловік перед ним, червоний від відблисків полум"я і від власної крові, повз до нього, піднявши вгору багор, і якщо остання куля не вкладе його…

Ісмаїл відчув кулю десь у тілі, але не знав де, бо все тіло його було зрешечене, а він повз уперед, гнаний полум"ям, яке тяглося за ним по засмолених щілинах між дошками.

Побачивши його за два кроки від себе, Блек Педро випустив рушницю, сахнувся назад, перечепився через якір і впав горілиць спиною на парапет.

— Не вбивай мене! Гум-м-м! Не вбивай! — він заламав руки на грудях і зробився геть маленький.

Багор уже націлився пронизати його, та Ісмаїл похитнувся, а наступної миті метис зверетенувсь у неймовірному стрибку і звалився через парапет…

Піроги алкалуфів відчалювали від берега, розтягнувшись на воді вервечкою вогнів…

Коли Герасім, Ієремія, Хараламб, мокрі, задихані, піднялися на борт, Ісмаїл на колінах виливав останнє відро на вже погашений вогонь. Пахло димом, горілим деревом, а ще полум"яніла на палубі його власна кров.

Ісмаїл якось вибачливо глянув на товаришів і впав.