— Спить у каюті, на кормі. Ні до чого діла йому нема. Через два рейси я вже сам буду за капітана.
— Ти, бачу, взяв товар! То як, ми розбагатіємо чи ні?
— Так, щойно підписав документи з кіром Цімінадісом… — якось стурбовано сказав П"єр. — Може, краще б ти пішов у цей рейс?
— Чому? — здивувався Антон.
— Бо треба йти в Галац. Ти відвідав би батьківщину. Адже не бачив її стільки літ!
— Це правда, але якщо ми хочемо якомога швидше піти через Атлантику, то не будьмо сентиментальними! Іди ти, як і домовились, ти досвідченіший, ніж я, тільки назбирай чим більше грошей!
— І ти теж! Не будь жалісливим, обдери султана!
«Есперанса» підняла якір цього ж дня по обіді, бо подув вітер від Мармурового до Чорного моря, а таке трапляється тільки десять — п"ятнадцять днів із щорічних трьохсот шістдесяти п"яти.
Антон Лупан провів її аж до артилерійських казарм на Топ-Хане. Там він став і дивився вслід шхуні, поки її триколірний прапор загубився в голубому серпанку Босфору, розчинилися в мареві одне по одному білі вітрила, зникла остання щогла…
Так вони розлучилися, і відтоді він не мав жодної звістки про П"єра Ваяна…
Через три дні Стамбул затрясла лихоманка: почалася війна на Балканах. Перелякані турки бігали по вулицях, греки й болгари поховалися.
Антон з тривогою чекав повернення «Есперанси», але коли минув місяць і про неї нічого не було чутно, він подумав, що війна вимусила П"єра заховатися з кораблем в одному з рукавів Дунаю. Надіявся, що той виплутається, бо знав його мудрість і відвагу.
Але ось на початку травня Румунія виступила війною проти Оттоманської імперії.
Тепер і волохові було небезпечно залишатися на турецькій землі, бо турки дуже лютували. Антон Лупан залишив недобудовану залізницю і поспіхом скочив на якесь судно, що йшло до Мармурового моря. Це був старенький італійський бриг з вітрилами й машиною. У нього був не гвинт, а лопаті, рухався він дуже важко, а в погану погоду погрозливо хитався.
На цьому кораблі Антон пройшов Середземне й Червоне моря, Персидську затоку, а через рік, коли вщухла війна на Балканах, повернувся до Стамбула з дипломом другого штурмана і з сотнею фунтів стерлінгів у кишені, а це таки була чималенька сума, бо вона в десятки разів перевершувала зароблене в султанському Стамбулі.
Антон сподівався, що П"єр тим часом теж дещо заробив, і тепер вони могли б вирушати через океан.
Але шхуна не повернулася в Босфор, ніхто її не бачив, ніхто нічого не знав про неї. Пан Цімінадіс був наполовину розорений, під час війни греків не щадили, і він тепер рвав волосся на голові, бо втратив значно більше, аніж товар на «Есперансі».
— Вона потонула, невже ви не розумієте? У мене є листи від кіра Якомакі з Галаца.
— Звідки пан Якомакі знає, що вона потонула?
— Бо не прибула! Чи, може, ви думаєте, що вона полетіла в рай?
ebooksa