Вовк Ларсен різко засміявся мені в вухо і пішов до навітряного борту. Я гадав, що він дасть наказ лягти в дрейф, але судно йшло далі своїм курсом, ніякої команди капітан не віддав. Луїс незворушно стояв за штурвалом, але я помітив, як матроси, що купчилися спереду, тривожно поглядають у наш бік. Тим часом «Привид» ішов усе далі, і шлюпка зменшилась уже до ледь помітної цяточки, коли раптом пролунав голос Вовка Ларсена — він звелів повернути на правий галс.
Ми пішли назад, назустріч шлюпці, що змагалася з хвилями; врешті було спущено бом-клівер, і ми лягли в дрейф з навітряного боку, милі за дві від неї. Мисливські шлюпки не пристосовані плисти проти вітру. Вони мусять триматися навітряного боку, і коли вітер свіжішає, він жене їх просто до шхуни. Але тепер, серед цієї дикої стихії, для Ліча й Джонсона не було іншого порятунку, крім «Привида», і вони почали відважний бій із вітром. Серед високих хвиль вони насилу посувалися вперед. Щохвилини їх загрожувало затопити. Знов і знов бачили ми, як шлюпка влітала на білопінні хребти величезних хвиль, втрачала хід, і її відкидало назад, мов той корок.
Джонсон був знаменитий моряк, шлюпку він вів так само вправно, як і шхуну. За півтори години він майже прибивсь до нас, вийшовши нам за корму і гадаючи дальшим галсом підійти до борту.
— То ви передумали? — буркнув Вовк Ларсен чи до себе, чи то до них, наче вони могли його почути. — Ви хочете назад, га? Ну що ж, підходьте.
— Стерно під вітер! — скомандував він Уфті-Уфті, що тим часом змінив Луїса за штурвалом.
Команда лунала за командою. Коли шхуна вивернулась під вітер, було попущено фока— і грота-шкоти. І саме тоді, коли Джонсон, нехтуючи небезпекою, віддав шкот, «Привид» рвонувсь уперед. Шлюпка пройшла в нас за кормою не далі як за сто футів. І знову Вовк Ларсен засміявся й махнув їм рукою: йдіть слідом за судном. Очевидно, він надумав погратися з ними, думав я, провчити не биттям, а на такий манір, хоч така наука для вутлого суденця була надто небезпечна — його щохвилини могло затопити.
Джонсон швидко повернув шлюпку і погнався за нами. Нічого іншого йому не лишалося. Навкруги на них усюди чигала смерть. Котрась із цих величезних хвиль рано чи пізно накриє шлюпку, перекотиться через неї — і край.
— Ото потерпають сердеги… Видима ж смерть, — шепнув мені на вухо Луїс, коли я йшов наперед, щоб дати наказ згорнути бом-клівер і стаксель.
— О, він скоро ляже в дрейф і підбере їх, — відказав я бадьоро. — Він хоче тільки провчити їх, та й годі.
Луїс подививсь на мене проникливо й спитав:
— Ви так гадаєте?
— Атож, — відповів я. — А ви?
— Я тепер весь час гадаю лиш про одне — про власну шкуру, — мовив він. — Дивом дивуюсь я — як воно на світі буває. В таку халепу мене та зайва чарчина у Фріско вкинула! Але вам буде ще гірша халепа — через оту жінку, що тепер у каюті. Я ж добре знаю вашого брата!
— Що ви маєте на думці? — поквапно спитав я, бо, пустивши свою стрілу, він відвернувся.
— Що маю на думці? — скрикнув він. — І ви мене питаєте? То пусте, що я маю на думці. Що онде Вовк має на думці, Вовк — ось про що ходиться!
— В разі якої пригоди ви мені поможете? — запитав я несамохіть, бо ж він висловив мої власні страхи.
— Чи поможу я вам? Старий гладкий Луїс помагатиме собі, і з того йому досить мороки буде. Це ще тільки починається, кажу я вам, тільки починається.
— Не думав я, що ви такий боягуз, — піддрочив його я.
Він кинув на мене презирливий погляд.
— Коли вже я не зважився помогти отим нерозважним сердегам, — він показав на маленьке вітрило за кормою, — то невже ви думаєте, що я дам розчерепити собі голову за жінку, що її до сьогодні й у вічі не бачив?
ebooksa