Вона зацікавлено глянула на мене.
— Звідки ви знаєте?
— Я вгадав? — спитав я.
Вона ствердно кивнула головою. Тепер настала черга дивуватися Вовкові Ларсенові. Це магічне ім"я йому нічого не говорило. А я пишався, що воно для мене щось означає, і це вперше за весь час відчув твердо свою перевагу над ним.
— Пригадую, колись я написав рецензію на тоненьку книжку… — почав я недбало, але вона перебила мене:
— Ви? — скрикнула. — То ви…
І втупила в мене широко розкриті очі.
Тепер я кивнув головою, стверджуючи її здогад.
— Гамфрі Ван-Вейден! — докінчила вона й зітхнула полегшено, не помітивши, як зачепила тим Вовка Ларсена. — Яка я рада!.. Я пам"ятаю ту рецензію, — додала вона швидко, сама зніяковівши від своїх слів. — Ви мене вихвалили над усяку міру.
— Зовсім ні, — по-лицарському заперечив я. — Ви берете під сумнів мою об"єктивність і знецінюєте мої критерії. Але ж усі мої колеги-критики погодились зі мною. Хіба не залічив Ленг [19] ваш «Вимушений поцілунок» до чотирьох найкращих англійських сонетів, написаних жіночою рукою?
— Але ви назвали мене американською місіс Мейнел![20]
— Хіба це неправда? — спитав я.
— Ну що ви, що ви! — відповіла вона. — Мене це просто вразило.
— Невідоме можна виміряти тільки відомим, — відповів я в своїй щонайвишуканішій академічній манері. — Як критик, я мусив якось визначити вас. А тепер ви самі зробилися міркою. Сім ваших тоненьких книжок стоїть у мене на полиці й ще дві грубші книжки — нариси; про них я, коли дозволите, сказав би, що вони цілком варті ваших віршів, і я навіть не знаю, чи це порівняння робить честь першим чи другим. Недалеко час, коли в Англії з"явиться доти нікому не відома поетеса, і критика назве її англійською Мод Брустер.
— Ви дуже люб"язні, — промовила вона тихо, і сама умовність цього чемного вислову та її тону збудила в мені цілий рій спогадів з мого колишнього життя по той бік світу. Мені аж серце замліло від тих солодких споминів, та й від туги за домом.
— Отже ви Мод Брустер! — сказав я врочисто, дивлячись їй у вічі.
— А ви — Гамфрі Ван-Вейден! — сказала вона, дивлячись на мене так само врочисто й шанобливо. — Диво якесь! Я нічого не розумію. Невже ви гострите тут своє тверезе перо на якийсь буйно-романтичний роман із морського життя?
— Ні, запевняю вас, я не збираю матеріалів, — відповів я. — Я не маю ні здібності, ні нахилу до такої творчості.
— Скажіть мені, чому ви завжди крилися в Каліфорнії? — запитала вона. — Це не дуже люб"язно з вашого боку. Ми на Сході так рідко бачили вас, друге світило американської критики [21].
Я вклонився і відхилив цей комплімент.
ebooksa