— Місяців за чотири; може, за три, якщо сезон скінчиться раніше, — сказав Вовк Ларсен.
Їй, видно, аж дух забило. Затинаючись, вона сказала:
— А… а я думала… мені сказали, що до Йокогами тільки день пливти. Ви… — Вона зовсім замовкла й обвела поглядом не дуже принадні обличчя людей, що повстромляли очі в тарілки. — Ви не маєте права… — закінчила вона врешті.
— Про це ви побалакаєте з містером Ван-Вейденом, — відповів він, глузливо кивнувши в мій бік. — Містер Ван-Вейден у нас, так би мовити, авторитет у таких питаннях, як право. А я, простий моряк, дивлюся на справу трохи інакше. Можливо, вам це видасться нещастям — лишатися з нами, але для нас це, безперечно, велике щастя.
Він, осміхаючись, подивився на неї. Вона спустила очі під його поглядом, але враз підвела їх знову і з викликом зиркнула на мене. Я прочитав у тому погляді невисловлене запитання: «Чи справедливо це?» Але я вирішив, що повинен грати нейтральну роль, і не відповів.
— Як ви гадаєте? — уже вголос запитала вона.
— Це таки нещастя, коли ви маєте якісь невідкладні справи, що їх вам треба владнати протягом найближчих місяців. Але ви казали, що подорожуєте до Японії, аби направити здоров"я: тож можу запевнити вас, що навряд чи знайдете ви де-небудь сприятливіші умови для цього, ніж на шхуні «Привид».
її очі спалахнули обуренням. Цього разу вже я опустив очі, почуваючи, що зашарівся під її пильним поглядом. Я поводився, як боягуз, але що інше міг я зробити?
— Містер Ван-Вейден має підстави так говорити, — засміявся Вовк Ларсен.
Я кивнув головою, а вона, опанувавши себе, чекала, що буде далі.
— Не можна сказати, що він став геркулесом, — провадив Вовк Ларсен, — але все ж поздоровшав навдивовижу. Треба було вам побачити, яким він з"явився на шхуні. Важко навіть уявити жалюгідніший зразок людської породи. Адже ж правда, Керфуте?
Керфут від несподіванки розгубився й упустив ножа, але ствердно буркнув на відповідь.
— Розвинувся, чистячи картоплю й миючи посуд. Еге ж, Керфуте?
Той знову щось буркнув.
— Подивіться на нього тепер. Правда, моцаком його теж не назвеш, та все ж у нього є м"язи, а коли потрапив до нас на судно, він їх не мав. Він уже твердо стоїть на ногах. Тепер, глянувши на нього, ви й не повірите, що тоді він зовсім не вмів на них стояти.
Мисливці тихенько захихотіли, але вона подивилась на мене співчутливо, тим самим цілком винагородивши за Вовків Ларсенів глум. Справді, я так давно не мав людського співчуття, що тепер воно глибоко зворушило мене, і я зразу зробився її добровільним рабом. Але я був лютий на Вовка Ларсена. Він зачіпав мою чоловічу гідність своєю гидкою посмішкою, набивався, щоб я показав йому, наскільки твердо я стою на ногах завдяки йому.
— Може, я й навчився стояти на власних ногах, — відрубав я, — Але я ще не вмію топтати ними інших.
Ларсен презирливо глянув на мене.
— Тоді ваше перевиховання ще не закінчене, — сказав він сухо й повернувся до неї: — Ми тут на «Привиді» дуже гостинні, містер Ван-Вейден уже переконався. Ми робимо все, щоб наші гості почувались як удома, еге ж, містере Ван-Вейдепе?
— Авжеж, вони навіть чистять картоплю і миють посуд, — відповів я, — не кажучи вже про те, що їх інколи на знак особливої приязні душать за горлянку.
ebooksa