Твори у дванадцяти томах. Том третій

— Стелила я й сама, — відповіла вона.

— Дуже часто?

Вона скрушно захитала головою, удаючи вжарт каяття.

— Чи знаєте ви, як поводяться в Сполучених Штатах із бідаками, що, як от і ви, не заробляють собі на хліб?

— Яв таких справах невіглас, — призналась вона. — А як же там поводяться з ними?

— Їх кидають до в"язниці. Коли людина не може заробити собі на шматок хліба, це вважається за злочин і називається волоцюзтвом. Якби я був містер Ван-Вейден, що завжди торочить про право й справедливість, я запитав би вас, чи справедливе те, що ви живете, нічого не роблячи?

. — Але як ви не містер Ван-Вейден, то я не повинна відповідати, авжеж?

Вона звела на нього сповнені жаху очі, й жаль шпигнув мене в серце. Треба було якось утрутитись і звести розмову на щось інше.

— Чи ви зроду заробили бодай долар, один долар власною працею? — з тріумфом у голосі, мов грізний обвинувач, спитав він, наперед знаючи її відповідь.

— Був такий випадок, — відповіла вона тихо, і я мало не зареготав, побачивши розчароване обличчя Вовка Ларсена. — Я пригадую, як я була ще мала, мій тато одного разу дав мені долар за те, що я п"ять хвилин посиділа тихо.

Він поблажливо всміхнувся.

— Але це було давно, — провадила вона далі. — І навряд чи ви вимагатимете від дев"ятирічної дівчинки, щоб вона заробляла собі на прожиток… Зате тепер, — додала вона, помовчавши хвильку, — я заробляю десь із тисячу вісімсот доларів на рік.

Як на команду, всі повідривали очі від тарілок і втупилися в неї. Та й було на що подивитися: жінка, що заробляв тисячу вісімсот доларів! Вовк Ларсен не крив свого захвату.

— Помісячно чи відрядно? — запитав він.

— Відрядно, — зразу відповіла вона.

— Тисяча вісімсот, — почав вираховувати він. — Це сто п"ятдесят доларів на місяць. Ну що ж, міс Брустер, і ми на «Привиді» не скнари. Вважайте себе на платні весь час, поки ви з нами.

Вона нічого не відказала. Вона ще не звикла до вибриків цього чоловіка, щоб сприймати їх спокійно.

— Я забув спитати вас, — провадив він ґречно, — хто ви за фахом? Які речі ви виготовляєте? Які знаряддя й матеріали потрібні вам?

— Папір і чорнило, — засміялася вона. — І ще… друкарська машинка.

— Ви — Мод Брустер! — сказав я повільно й упевнено, немов звинувачував її в якомусь злочині.