— Оце вам святість нашої гостинності, — гірко сказав я до Мод Брустер.
Вона кивнула головою, і я помітив на її виду ознаки тої самої млості, що так часто поймала й мене перші тижні перебування на «Привиді».
— Чи не краще вам піти звідси хоч би на бак, поки все скінчиться? — запропонував я.
Вона похитала головою й жалісно глянула на мене. Вона не боялася, а була просто вражена таким звірством.
— Зрозумійте одне, — сказав я, скориставшись із нагоди, — хоч би як я вчинив тепер чи пізніше, я змушений буду так вестись, якщо ми хочемо визволитись і врятувати своє життя… Мені також нелегко, — додав я.
— Я розумію, — мовила вона кволим голосом, ніби звідкись іздалеку, та по її очах я побачив, що вона й справді розуміє мене.
Незабаром унизу затихло. На палубу вийшов Вовк Ларсен сам. Його бронзове обличчя трохи почервоніло, але інших слідів боротьби на ньому не було.
— Покличте сюди тих двох, містере Ван-Вейдене, — сказав він.
Я послухався, і за хвилину вони вже стояли перед ним.
— Підніміть шлюпку! — сказав він до них. — Ваш мисливець вирішив поки що лишитись тут і не хоче, щоб вона билася об борт. Підніміть шлюпку, кажу вам! — ще раз промовив він уже грізно, помітивши їхнє вагання. — Хто-зна, може, вам доведеться поплавати трохи зі мною, — сказав він досить спокійно, але з ноткою погрози в голосі, коли вони неохоче зрушили з місця. — То краще не загризайтеся від самого початку. Ану, хутко! У Смерті Ларсена, Либонь, жвавіше ворушилися!
Матроси приснішились до роботи, і коли шлюпку було піднято, я дістав наказ розпустити клівери. Вовк Ларсен, ставши за штурвал, скерував «Привида» до другої з навітряного боку шлюпки «Македонії».
Упоравшись із вітрилами, я став дивитися, що робиться на шлюпках. Третю шлюпку «Македонії» атакувало дві наші, четверту — решта три, а п"ята, повернувшись, пішла на підмогу сусідній. Бій розпочався віддалеки, і безперестану лящали постріли з карабінів. Тим часом розходилася хвиля і не давала влучно стріляти. Ми вже підійшли ближче, і видно стало, як кулі раз у раз рикошетом стрибають із хвилі на хвилю.
Шлюпка, котру ми переслідували, пустилася за вітром, намагаючись утекти від нас і стати до помочі своїм.
Я морочився з вітрилами і не мав змоги стежити за тим, що діялось, але був якраз на кормі, коли Вовк Ларсен звелів обом чужим матросам іти в кубрик на баку. Понурі, вони скорилися. Далі він запропонував міс Брустер спуститися до кают-компанії і осміхнувся, побачивши, як у неї в очах спалахнув жах.
— Нічого страшного там нема, — сказав він. — Чоловік той живий і цілий, тільки міцно прив"язаний. Сюди може залетіти куля, а я, розумієте, не хотів би, щоб вас убило.
Тільки він це вимовив, як куля влучила у мідяну шпицю штурвала між його руками і пронизливо засвистіла, відскочивши рикошетом.
— От бачите, — сказав він їй і повернувся до мене: — Містере Ван-Вейдене, станьте до штурвала.
Мод Брустер спустилася трапом на кілька сходинок, так що лиш голова її була зверху. Вовк Ларсен приніс собі карабіна й заклав набій. Я поглядом благав міс Брустер зійти вниз, але вона тільки всміхнулася й мовила:
— Може, ми й не вміємо стояти на ногах, але ми покажемо капітанові Ларсенові, що кволі суходільці не менше відважні за нього.
Ларсен захоплено зиркнув на неї.
ebooksa