— Ви сентиментальні, — кпив він, — як і містер Ван-Вейден. Ці люди лаються, бо їхні сподівання не справдились. Оце й усе. А чого вони сподівалися? Добре заробити, зійти на берег із повною кишенею, а тоді їсти смачно, спати на м"якому, з жінками гуляти, пиячити без просипу. Отакі їхні високі поривання, їхні ідеали, коли хочете. Не дуже приємно дивитись і слухати, як вони виявляють свої почуття, зате ви бачите, як глибоко зачепило їх, як глибоко зачепило їхні гаманці, бо зазіхнути на їхні гаманці — це однаково, що зазіхнути на їхню душу.
— А ви поводитесь так, ніби вашого гаманця воно й не зачепило, — сказала вона, усміхаючись.
— То тільки так здається, насправді воно зачепило й мене — і мій гаманець, і мою душу. За поточними лондонськими цінами на котикові шкури, «Македонія» сьогодні після полудня заподіяла нам збитків тисячі на півтори доларів.
— Ви так спокійно говорите… — почала Мод.
— Але я не почуваюся спокійно, я ладен убити чоловіка, що пограбував мене, — перебив він її. — Так-так, будьте певні, а що той чоловік мій брат — це тільки сантименти.
Обличчя його раптом змінилось, і він промовив уже не так різко, цілком щирим тоном:
— Ви, люди сентиментальні, напевне, буваєте щасливі, направду щасливі, коли намрієте в житті щось гарне. Коли ви бачите в чомусь добро, то й самі почуваєтесь добрими. А от скажіть мені, ви обоє, чи бачите ви що-небудь добре в мені?
— Ну, принаймні виглядаєте ви зовсім не зле, — схарактеризував я.
— Вам не бракує сили, щоб діяти добро, — відповіла Мод Брустер.
— Аякже, аякже! — скрикнув він аж сердито. — Ваші слова — порожні звуки для мене. Нічого ясного, виразного, певного в вашій думці нема. Ви не можете взяти її в руки й роздивитися. Сказати правду, це взагалі не думка. Це почуття, сантимент, щось таке, що грунтується на ілюзії, а не витворене розумом.
І знов йому голос полагіднішав, у ньому забриніла звірлива нотка:
— Знаєте, я іноді ловлю себе на бажанні теж заплющити очі на факти й жити лише ілюзіями та мріями. В них нема й крихти правди, авжеж, вони суперечать здоровому глуздові, та попри все це той самий глузд каже мені, що в мріях і в ілюзіях більше насолоди, ніж у найщирішій правді. А кінець кінцем насолода — це ж платня за труди життя. Без насолоди воно нічого не варте. Волікти. на собі такий важкий тягар, як життя, та ще не діставати за те винагороди — це гірше, ніж бути мертвому. Той, хто зазнає найбільше насолоди, той і живе найповніше, а ваші мрії та фантазії завдають вам менше турбот і приносять більше радощів, ніж мені мої факти.
Він замислено похитав головою.
— Мене часто, дуже часто бере сумнів щодо цінності розуму. У мріях, певно, більше реального задоволення. Чуттєва насолода повніша й триваліша за розумову, не кажучи вже про те, що за хвилини розумової насолоди ми завжди платимо чорною нудьгою. А чуттєва насолода тільки трохи притуплює паші почуття, і це скоро минає. О, як я заздрю вам!
Він раптом замовк, і на уста йому набіг знайомий глумливий усміх.
— Тільки майте на увазі, що я заздрю вам розумом, але не серцем. Це підказує мені мій розум. Заздрість — це витвір інтелекту. Я немов украй стомлена твереза людина, що дивиться на п"яного й шкодує, чому сама не п"яна.
— Або мудра людина, що дивиться на дурну і шкодує, чом вона сама не дурна, — засміявся я.
— Атож, — сказав він. — Ви двоє щасливих збанкрутілих дурнів. Ви не маєте фактів у гаманці.
— А проте витрачаємось так само щедро, як і ви, — докинула Мод Брустер.
— Ба й більше, бо це вам нічого не коштує.
ebooksa