— Ви подобаєтесь мені ще більше, — вигукнув він. — Знання, розум і відвага. Добре товариство. Синя панчоха, що могла б бути дружиною ватажкові піратів… Ну, та про це ми ще побалакаємо, — осміхнувся він, бо цю т мить куля вп"ялась у стіну рубки.
Я знову побачив золотаві іскринки в його очах і жах в очах у Мод Брустер.
— Ми ще відважніші, — квапливо докинув я. — Принаймні щодо мене, то я відважніший за капітана Ларсена.
Тепер Ларсен зиркнув уже на мене — невже це я глузую з нього? Я повернув штурвал на три-чотири шпиці, вирівнюючи шхуну, що вивернулась була під вітер. Вовк Ларсен чекав пояснень, і я показав на свої коліна.
— Бачите, — сказав я, — вони ледь тремтять. Це тому, що я боюся, плоть моя боїться. Я боюся й розумом, бо. не хочу вмирати. Але мій дух панує над тремтінням тіла і неспокоєм розуму. Це більше, ніж хоробрість. Це мужність. Ваша плоть не боїться. Ви не боїтеся. Вам за іграшку ставити чоло проти небезпеки, вона навіть тішить вас. Ви, містере Ларсене, не знаєте страху, але ви мусите визнати, що справжня відвага — в мене.
. — Маєте рацію, — відказав він. — Я ніколи ще не дививсь на речі з цього боку. Але чи слушне й протилежне?. Якщо ви відважніший за мене, то, виходить, я полохливіший за вас?
Висновок був такий несподіваний, що ми обидва засміялися. Тоді він, ставши на одне коліно, поклав цівку карабіна на планшир. Ті перші кулі летіли до нас десь із милю, але тепер до шлюпок лишилося вже з півмилі. Старанно прицілюючись, він тричі вистрелив. Перша куля врізалась у воду футів за п"ятдесят від шлюпки, друга — майже коло борту, а після третьої стерник випустив весло і скрутився на дні шлюпки.
— Мабуть, цього досить, — сказав Вовк Ларсен, підводячись. — Я не міг дозволити собі пожертвувати мисливцем, та він і не зможе водночас і стернити, і стріляти, а весляр, сподіваюся, не вміє правити.
Так і вийшло. Шлюпка вивернулась під вітер, а мисливець стрибнув на корму, щоб зайняти місце стерника. З цієї шлюпки більше не стріляли, хоч на інших шлюпках рушниці ще завзято лящали.
Мисливцеві знову пощастило привести шлюпку до вітру, але ми йшли принаймні вдвічі швидше й наздоганяли її. Коли ми були від неї вже ярдів за сто, я побачив, як весляр подав рушницю мисливцеві. Вовк Ларсен пішов на шкафут і взяв бухту тонкої линви. Потім, знову сперши карабіна на планшир, націлився на шлюпку. Я бачив, як мисливець двічі хотів відкласти стернове весло і взятися за свою рушницю, але вагався. Ми вже поминали шлюпку.
— Гей, ти! — раптом гукнув Вовк Ларсен весляреві. — Візьми кінець за банку.
І кинув змотану линву просто на матроса, трохи не збивши його з банки. Матрос, однак, не послухавсь, а глянув на свого мисливця, чекаючи наказу. Проте мисливець теж вагався. Рушниця хоч і була у нього між колінами, але він не міг випустити весла, щоб стрельнути, бо шлюпку повернуло б і прибило до шхуни. Крім того, він бачив наставлений на нього карабін Вовка Ларсена і знав, що не встиг би він підняти свою рушницю, як його вже прошила б куля.
— Візьми! — сказав він спокійно матросові.
Той послухався і прив"язав кінець до передньої банки.
Шлюпку смикнуло вперед, і мисливець поставив її на курс рівнобіжно до «Привида» футів за двадцять від нього.
— Тепер спускайте вітрило й підходьте до борту! — звелів Вовк Ларсен.
Тримаючи в одній руці карабіна, він почав другою попускати шлюпкові талі. Коли їх було закладено на прові й на кормі шлюпки і обидва непоранені в ній уже зібралися піднятись на судно, мисливець узяв свою рушницю, немовби щоб покласти її на місце.
— Кинь! — крикнув Вовк Ларсен, і мисливець упустив рушницю, наче вона йому руки пекла.
Піднявшись на палубу, мисливець і весляр витягли на борт шлюпку, а тоді за наказом Вовка Ларсена віднесли пораненого стерника в матроський кубрик.
— Якщо всі наші п"ять шлюпок упораються не гірше за нас із вами, то ми матимемо досить численний екіпаж, — сказав мені Вовк Ларсен.
ebooksa