Цариця, чуючи його слова і бачачи щире захоплення на його обличчі, гордовито всміхнулась: як любить її чоловік!
— І та леді, та леді… е… була не байдужа до тебе? — запитав Джонні Пасмор.
Цариця бачила, що Френк кивнув головою.
— Вона кохає мене так само, як я кохаю її. І це я знаю напевне. — Він спинився. — Зачекай, я зараз покажу тобі її.
Френк рушив до дверей, а Цариця, втішена словами свого чоловіка, кинулась у сусідню, розкішно вмебльовану кімнату, що, як казала їй покоївка, називалася вітальнею. Дивлячись, як Френк підіймається вгору широкими мармуровими сходами, Цариця раділа, мов дитина, що він здивується, не знайшовши її в ліжку. За кілька хвилип Френк біг уже вниз. Цариці ледь стиснуло серце, бо по чоловікові не видно було, що він здивований. Френк ніс у руках клапоть тонкого білого картону і, не оглядаючись, простував до бібліотеки.
Цариця знову припала до шпарки в дверях і побачила, як він розгорнув картон перед Джонні Пасмором і сказав:
— Розваж сам. Ось вона.
— То чого ж ти такий пригнічений? — спитав Джонні, уважно розглядаючи фотографію.
— Того, що ми спіткалися запізно. Я мусив одружитися. з іншою. І розлучився з нею назавжди перед тим, як вона мала одружитися з іншим. Вони були заручені раніше, ще до того, як я з нею познайомився. Ця жінка, що стала моєю дружиною, також дуже гарна, щоб ти знав. І я завжди буду їй вірний. Але, на лихо, вона ніколи не здобуде мого серця.
Цариця відразу зрозуміла гірку правду. Вона мало не зомліла й схопилась тремтячими руками за серце. Хоч розмова в бібліотеці не припинилася, Цариця вже не чула ні слова. Вона трохи заспокоїлась і, згорбившись, схожа швидше на тінь тієї вродливої та гордої жінки, якою вона була кілька хвилин тому, перейшла вестибюль і поволі, ніби вві сні, піднялася сходами. У себе в кімнаті вона більше не стримувалась: люто зірвала з пальця Френкову обручку, шпурнула її на підлогу й почала топтати ногами. Нічний чепчик та черепашачі гребінці теж полетіли під ноги. Здригаючись із плачу і мурмочучи щось незрозуміле, Цариця впала на ліжко; її трусило, мов у гарячці. Та коли Френк, ідучи до своєї кімнати, заглянув у двері, вона зусиллям волі прикинулась, наче спить.
Година, поки Френк заснув, здалась їй вічністю. Тоді вона встала з ліжка, взяла прикрашений самоцвітами кинджал, що був при ній ще в долині Загублених Душ, і навшпиньки пішла до його кімнати. На нічному столику лежав той білий картон — велика фотографія Леонсії. Цариця нерішуче спинилася, стискаючи до болю в пальцях кинджал: кого вдарити? Свого чоловіка чи Леонсію?
Вона ступила до ліжка і піднесла вже руку до удару, та раптом з очей у неї ринули сльози і, ніби пелена туману, заслали перед нею Френка. Цариця опустила руку й голосно зітхнула.
Тоді вона підійшла до нічного столика. Погляд її спинився на записнику з олівцем. Цариця написала два слова, видерла аркушик і, поклавши на блискучу стільницю Леонсіїну фотографію, накрила її своєю запискою і вдарила кинджалом. Вістря втрапило межи очі суперниці, ввігналося в дерево, захиталося й так і лишилося стриміти.
РОЗДІЛ XXV
Поки в Нью-Йорку Ріган спритно провадив широкий наступ на всі Френкові акції, а Френк з Бескомом даремно пробували виявити, хто на них так напосівся, в Панамі відбувались події, що кінець кінцем звели докупи Леонсію, Солано, Тореса та начальника поліції і далеко не останню роль відіграв у цих подіях гладкий, повновидий китаєць.
Старий миршавий суддя, якого призначив начальник поліції, спав на засіданні суду в Сан-Антоніо. Він спав уже годин зо дві, тільки подеколи стріпував головою і наче задумано щось мурмотів, хоч розглядалося дуже поважну справу: підсудному загрожувало двадцять років ув"язнення в Сан-Хуані, де й найміцніші люди витримували не більше десяти. Але суддя не мав потреби слухати, що кажуть свідки, а що прокурор. Ще не почався суд, як він уже знав, який винести вирок, щоб догодити начальникові поліції. Нарешті адвокат скінчив свою досить довгу промову, секретар чхнув, і суддя прокинувся. Він бадьоро озирнувся і заявив:
— Винен.
Ніхто не здивувався, навіть підсудний.
— Прийти завтра вислухати вирок! Наступна справа!
Після цього суддя лагодився вже знову задрімати, коли раптом до зали увійшли Торес і начальник поліції. Глянувши на свого шефа, суддя відразу зрозумів, чого той хоче, і відклав засідання на завтра.