— Це ти, Пальмо, — промовив чоловік, аби тільки щось сказати.
Пес підвів на нього жовті очі, мовляв, хто ж іще?
На кухні смерділо газом. Чоловік прочинив вікно, потім витяг з кутка ящик з картоплею, заходився чистити. Пальма, не наважуючись переступити порога, спостерігав із сіней.
— Охляв? — озвався чоловік. — Я теж. Після пива завжди на жратву тягне, — по миті додав: — Сьогодні в мене особливий день, песе. Гадаєш, тому він особливий, що мені виповнилося тридцять? Плював я на дні народження. Особливий він тому, що в цей день було написано дві заяви: одна з проханням прийняти на роботу, друга, по десяти роках, — звільнити. І обидві принесли мені радість. Це варто відзначити. Пальмо. — Чоловік дістав з холодильника тарілку, на якій лежав шмат шинки, і пляшку перцівки.
Собака раптом наїжачився, а потім забіг на кухню, чого раніше не робив, і став біля вікна.
У дверях з"явилася худорлява жінка в чорній сукні й гостроносих черевиках.
Пальма, вловивши знайомий запах, люто загавкав.
— Чого, псюго, злишся? — ласково промовила жінка. — І навіщо ти тільки, Дем"яненко, завів собі цього приблуду? Сторожувати дві пусті кімнати? Господиню сюди треба, а не собаку.
— Гадаєш, так буде краще? — озвався чоловік, глянувши з-під лоба на гостю. Погляд його на мить затримався на масному волоссі, яке, здавалося, укладав не перукар, а муляр.
— Позич електробритву, Іване. Щойно жінка вийшла, як знадвору почулися кроки. Двері заступила висока постать.
— Здоров був, Дем"яне! — чоловік мав хрипкий дужий голос. — Прийшов висловити тобі співчуття з приводу дня народження, — він поставив на стіл пляшку вина.
— Здоров, — байдуже мовив господар.
— Осиха, ма"ть, знову ноги голитиме? — сказав чоловік. — Щойно зустрів її з твоєю бритвою.
Гість сів на стілець біля дверей. Собака його обережно обнюхував, привітно похитуючи хвостом.
— Не боїшся, Дем"яне, що в тебе його колись поцуплять? Цілий день бо стовбичить на вулиці.
— Кому воно потрібне? Було б щось путнє…
— Е-е, не кажи, — гість витяг із задньої кишені штанів цигарки. — Пальма в тебе майже як вівчарка. Правда, хвіст бубликом і вуха не завжди стримлять, та хіба ж у цьому справа? Головне — він тобі відданий і розумний. — Дим від цигарки заходив йому в очі, він мружився, від чого зелений шрам на вилиці глибшав, обличчя від того здавалося старим.
— Розумний, — погодився Дем"яненко. — Пам"ятаєш, як він отого фрукта провчив, що на Перше травня тут розорявся? Мені й зараз шкода його костюма.
— Чого шкодувати, він же тебе вдарив.
— То й що? Переболіло. А костюма немає… Після того я і взяв собаку на квартиру. Правда, Пальмо, ти ж у мене тільки квартирант, а справжній твій хазяїн — шмаркач з дев"ятиповерхового.
ebooksa