відчув, що начебто щось змінилося навкруги, звалився якийсь тягар, який він буцім ніс на собі. Ніс так тяжко, від чого аж; (посилився, ніс найважче, що буває на цьому світі. Ніс не своє, а чуже — зневіру й підлість, нещире сумління та показушну відданість справі.
Генерал озирнувся. Поруч копошилися люди, яких було небагато. Шершун відчув, що вони його не дратують, як ще з десяток хвилин тому, коли він ішов сюди. Ніхто не звертав на нього уваги: усі ходили сюди-туди, іноді, зупиняючись, щось розглядали, обговорювали, радилися.
Шершун стояв на Андріївському узвозі, оточений сотнями картин, різних дрібничок, полотняних сорочок та лляних вишитих рушників, дерев’яних виробів. Тільки зараз, добряче спіткнувшись, він глянув під ноги й усміхнувся. Це ж треба таке! Побачив бруківку — і з’явився настрій, щезло відчуття якогось відьомського втручання, тягаря.
Генерал підійшов до таксофона, швидко набрав службовий номер полковника Зорія. Той відразу взяв слухавку.
— Богдане, привіт! Що робиш? — навмисне якомога безтурботніше промовив Шершун.
— Даю цінні настанови своєму колезі на ім’я Віктор і одночасно намагаюся допетрати, чи він їх правильно розуміє, — спробував пожартувати Зорій.
— Ага, зрозуміло. Отож коли переробиш усі нагальні справи державної ваги, без вирішення яких вона, тобто держава, може враз провалитися до бісової матері, так відразу ж можеш відпочити й помилуватися найціннішим у нашій столиці мистецьким арсеналом. Думаю, там ти матимеш змогу вибрати собі до душі один із найабсурдніших у світі сувенірів — москальську матрьошку в українському вбранні. Тільки, коли поспішатимеш, не спіткнися, як це зробив щойно я, бо для таких, як ми, асфальту тут спеціально не постелили. Можеш навіть відвідати свого улюбленого наркомана — він дуже зрадіє. Щоправда, гуляти в тих місцях бажано було б самому, без супроводу.
Щоб ніхто не заважав милуватися екзотикою середньовічних замків. Бувай.
Шершун грюкнув дверима телефонної будки й попрямував узвозом знову вгору. Перед Андріївською церквою
різко звернув ліворуч у невеличкий прохід. Саме через нього можна потрапити в тил цієї історичної споруди — там починався парк з не надто доглянутими алеями, зі щербатим тротуаром, занедбаними деревами. Але тут майже завжди малолюдно, тож будь-який хвіст Шершун міг вирахувати без особливих труднощів.
Поблукавши парком по недбало почищених доріжках, позітхавши над напіврозваленими підпорками історичної церкви, яка за такого «ретельного» догляду могла в будь-який час посунутися донизу, туди, поближче до Дніпра, генерал не зустрів жодної людини, яка пройшла б повз нього. Шершун, звичайно, розумів, що відсутність явного хвоста зовсім не свідчить про те, що його немає. «Наружка», знаючи, що стежить за своїм високопрофесійним колегою, може спокійно чекати навколо енного місця й фіксувати всіх, хто піде слідом за «об’єктом».
Мали сучасні есбеушні філери й безліч інших методів та прийомів, які добре знав Шершун, але вирішальну роль в організації зовнішнього спостереження відігравав час, потрібний, щоб організувати роботу з об’єктом на високому рівні. Коли розвідники зовнішнього спостереження поспішали чи вимушено імпровізували через зміну планів того, за ким стежили, тоді навіть у найпрофесійніших із них іноді траплялися прикрі проколи.
Це все промайнуло в голові Шершуна миттєво. І ось він уже знову вийшов до Андріївського узвозу. Повільним кроком, роздивляючись розміщені тут-таки майже в снігу під ногами експонати, почимчикував до своєї улюбленої кав’ярні, що за кілька метрів від так званого Замку Річарда.
Для того, аби зрозуміти, що дзвінок Шершуна непростий, великого розуму не треба. Хоч би якими дружніми були стосунки Зорія і генерала, він ніколи такими натяками й шифрами з полковником не говорив.
Правда, що тут було незрозумілого? Володимир Дмитрович терміново хоче бачити полковника Зорія на Андріївському узвозі в кафе «У класика», що біля будинку-музею Михайла
І Булгакова. Шершуну добре відомо, що полковник Зорій — знані ці, біографії цього славетного письменника аж до найпотаємніших подробиць його життя і творчості. Якось Шершун і Зорій навіть мали невеличку дискусію щодо творів Булгакова.
" І и написав би Михайло Опанасович «Майстра і Маргариту» ибо «Білу гвардію», якби не був у той час під кейфом. Тобто фраза «можеш відвідати свого улюбленого наркомана» — це про Булгакова. Можливо, ті, які зараз прослуховують телефон Зорія, і не знають, що Булгаков був морфіністом. «Асфальт не
прокладений», бо саме на Андріївському узвозі — бруківка, тут і їжаку зрозуміло. Про екзотику середньовічних замків Шершун, звичайно, загнув. На узвозі — єдиний будинок, нещодавно реставрований, схожий на середньовічний замок, у народі прозваний «Замком Річарда — Левине серце», поряд з яким, між іншим, і будинок Булгакова. Ну, а щодо того, аби «Зорій був без супроводу», то, певно, хтось із них уже влип: або Шершун, або Зорій, і за ними стежать. Чи, може, генерал перестраховується? Ці догадки зараз ні до чого. Треба йти, бо, схоже, трапилося щось незвичайне.
За півгодини полковник Зорій зайшов до невеличкої затишної кав’ярні. Був полудень, у приміщенні відвідувачів катма. Шершуна він теж не бачив. Але Зорій знав, що той десь поряд і перевіряє, чи не привів полковник за собою хвоста.
ebooksa