— Точно, було таке. Він так і зветься — «Мазепа». Добре, хоч назву цю досі не додумалися змінити. А то б, як самому гетьманові Іванові Мазепі, оголосили б наші старші брати анафему за так звану «зраду расєйському царю» або, чого доброго, розпиляли б і здали на брухт. Тепер не здадуть, хоча зараз це й модно.
Вони попрямували знайомим і звичним для обох маршрутом навколо собору.
— Давненько не бачилися. Усе справи? — змінив тему розмови Зорій. — Десь знову по закордонах? Чи вже, мабуть, не пускають? Може, втратив довіру? Викреслили з потрібних списків?
Саме цього й не хотів ніяк визнавати Анатолій, і нагадування про недавні переживання щодо невизначеності вмить привели його до такого стану, в якому він уже ладен був одразу ж заперечити Богданові.
— Ні, Богдане! Усе слава Богу! Справді, тільки-но повернувся з-за кордону. Я з нього й не вилажу.
— Що ж ти там робиш? Невже проводиш контррозвідувальні операції?
— Знаєш, доручають такі речі, що й не доберу, радіти, що довіряють, чи писати заповіт…
— Та ти що! Ото так серйозно? А я думав, у нашій державі вже немає нічого серйозного. Що ж там таке трапилося, що не могли без тебе обійтися, тобто залучили важку артилерію? Там же за кордоном наших нероб вистачає.
— Доручили домовитися про чергову партію зброї. Це ж не так просто. Не офіційними каналами все йде, а лівими. І хоч я, побачивши, що насправді діється і в яку аферу мене втягують, навідріз відмовився, вантаж усе одно викинули в потрібному місці. Уже й підтвердження є.
Яке?
— А на рахунку вже з’явилися гроші.
— ?
— Це, Богдане, такі схеми, мать би його… Сам не все розумію. Та мені й не треба. Наші представники домовляються, де повинні викинути ящики. Просто з повітря. Потім хлопці-повстанці зі свого боку (прямих же грошей немає) переправили наркотики в одне місце, далі транзитом ще через одну країну, а там — хай Захід труїться. Аж потім грошики — до пас. І то такими ж об’їзними шляхами. Можна сказати — гарну справу робимо, знищуємо генофонд противника, — засміявся Анатолій.
— Ти що, серйозно?
— Жартую… Про наркотики — придумав, — усвідомив промах Анатолій. — Я не знаю всієї схеми. Тому в мене руки чисті. Відносно. Грошики йдуть, кому треба. Я ж мав бути лише технічним виконавцем. Мені здається, що вони все ж мене десь замазали.
— Не боїшся?
— Боюсь…
— Кого?
— Та цих солопів. Страшні люди. Що ближчі до Папи, то страшніші.
— А Бога не боїшся?
ebooksa