Соло бунтівного полковника. Вершина

— Я не думаю, що ти глухонімий, але ми зараз в’їдемо в місто, і я мушу тебе висадити. До речі, щоб ти знав: войнушку я вчинив заради тебе. Сам не знаю, чому, але зараз я почуваюся так, наче звільнив Землю від нашестя агресивних інопланетян. Хоч щось корисне зробив у своєму житті.

— А чому ви впевнені, що зробили для мене краще? — нагло запитав супутник.

— Не зрозумів, — зрадів Петро з того, що мужчина заговорив. — То, може, ти з тих, хто потрапив у підвал за власним

бажанням? Так я ж бачив, у якому стані тебе вперше притарабанили.

— Ні, бажання потрапити з вогню та в полум’я у мене не було. Але, мабуть, десь там нагорі вирішили, що помирати мені ще рано. Хоча й жити далі у мене теж бажання аж ніякого.

— Чому так? — Петро радів, що мужчина хоч щось говорить, і не надто вникав у суть його слів.

— Не можна будувати своє щастя на горі інших. Зроби комусь зло — і воно тобі повернеться.

— І що ж ти такого встиг накоїти, що вбив собі в голову таку, як зараз модно говорити, матрицю?

— Довго розказувати, та й зайве це і нецікаво. Краще скажіть, чи не могли б ви дозволити скористатися буквально на кілька секунд вашим телефоном, якщо він у вас є?

— Звичайно, які питання. Але спочатку мені треба знати, куди тебе везти далі, бо ми вже їдемо Дарницею.

— Усе залежить від того, чи додзвонюся я і що мені скажуть по телефону. І, якщо ви не проти, призупиніть, будь ласка, я на секунду вийду й поговорю. Не бійтеся — я не втечу з вашим телефоном.

— Дорогий мій чоловіче, від мене ще ніхто не втікав, — Крюк прийняв управо й загальмував. — Дзвони, — він простягнув трубку супутнику. Той узяв телефон і вийшов на вулицю.

8

Прийшовши додому, Зорій тихо пробрався у свій кабінет, перевдягнувся у спортивний костюм і сів за письмовий стіл. Останні події так розтермосили Богдана Даниловича, що він був певен: навряд чи йому вдасться заснути.

Полковник дістав із шухляди товсту білу папку з рукописом недописаного роману Сашка Теслі «Хмари над Карпатами», узяв останніх кілька аркушів і поклав на стіл. Він їх уже читав. Ця оунівська агітаційна листівка, що, як і решта аналогічних документів, безсумнівно, була викрадена письменником з архіву СБУ, наче підсумовувала все те, про що йшлося в романі Теслі. Текст, який ледве читався, бо не лише надрукований на цигарковому папері, а ще й схожий на останню копію в закладці друкарської машинки, фокусував у собі ідейну перспективу роману: все те, що комуністична пропаганда впродовж десятиліть подавала, як здобуток і перемогу добра над злом, насправді виявилося грандіозним блефом, усесвітньою оманою, намаганням здобути перевагу у вічному двобої природних людських чеснот і їхніх ницих вчинків. Перевагу, яка, врешті-решт, стала пірровою у глобальному історичному прочитанні. Перемогли не ті, які залишилися жити, а ті, які покинули цей світ нескореними й гордими.

БІЙЦІ, ОФІЦЕРИ І СЛУЖБОВЦІ МГБ, МВД!

Наша батьківщина — Країна Рад — в небезпеці! Ззовні капіталістичний хижак гострить свої кігті, щоб в слушний момент роздерти СССР і перетворити нашу квітучу країну в капіталістичний смітник. Всередині невдоволений народ щораз більше висловлює свої ворожі для партії й уряду настрої. Селяни, незважаючи на світле майбутнє колгоспів, відмовляються від праці на колгоспному полі. Робітник, хоч і є власником заводів, саботує працю, і виробництво належно не зростає. Інтелігенція, заражена гнилими ідеями Європи, перестає ширити найпередовішу російську культуру, а проповідує занепадницькі ідеї. Неросійські народи перестають вже бачити свою мету у віддаванні своїх здібностей і багатств для свого «старшого брата», а починають ставити такі реакційні вимоги, як самостійність, воля, незалежність.

Бійці, офіцери, службовці мвд, мгб!

Ви завжди були надійною і найміцнішою опорою партії і Країни Рад! На вас і сьогодні лежить відповідальність за майбутнє СССР! Від вашої стійкості, від вашої відданості партії, тов. Сталіну залежить майбутнє большевизму. Тому всі на передову!

Ще дужче натискайте на селян! Забирайте у них останнє зерно, останню корову, бо це необхідно для розбудови партійної верхівки, поліційних органів СССР! Не зважайте на те, що вони гинуть мільйонами в голодні роки, бо вони і так не хочуть розуміти, що таке соціалізм. Навіть якщо ваші матері й сестри помирають голодною смертю, ви не звертайте на це уваги, бо в ім’я ідеї це необхідно. Тільки витиснувши з села останнє зерно, можна забезпечити вашим начальникам, вищим офіцерам високі платні й розкішне життя.

Від робітників вимагайте ще видатнішої праці, заставте їх на тисячі процентів виконувати норми, бо тільки за допомогою вашої промисловості тов. Сталін зможе завоювати цілий світ. Не оглядайтеся на їхні сльози, терпіння, бо Петро І також не оглядався на муки козаків, яких заставив будувати Петроград. Тільки заставляючи робітників працювати без передишки, можна створити вищим партійним чинникам справжнє заможне, веселе життя.