Соло бунтівного полковника. Вершина

— Університет народного господарства. Спеціальність — економіст. Ще точніше — міжнародна економіка.

Тобто звести дебет з кредитом можемо? — знову пожартував Зорій.

— Звичайно. Але ми вже й прийшли. Я живу в отому будинку. Спасибі, що піднесли мій продовольчий пайок.

— Не варто подяки. Якби ви дозволили, я б носив ваші пакети щоразу. Навіть ранець до школи, вибачте, до університету вранці підносив би.

— Дякую, але я з ранцем не ходжу. До побачення.

— Ось бачите, ви навіть не подумали, що сказали. А ви залишили мені надію на те, що ми ще з вами побачимося.

— З якого дива?

— Ви ж сказали «до побачення». Тобто — до наступної зустрічі. А у вас є в квартирі, яку ви тимчасово винаймаєте, телефон? Якщо є, а я чомусь у цьому впевнений, я обіцяю без потреби не телефонувати.

— А яка може бути у вас до мене потреба? — удала здивування дівчина.

— По-перше, я обов’язково згадаю, звідки в мене відчуття, що я вас давно знаю. Невже вам не хочеться теж дізнатися, де ми з вами зустрічалися?

— Та, правду кажучи, не дуже. Бо я в це не вірю. Так говорять усі мужчини, щоб познайомитися.

— Ну, це в нашому випадку не так. Але є ще друга причина. Ви дуже багато й серйозно працюєте, тобто вчитеся. Іноді для

розвантаження головного мозку корисно просто потеревенити з розумною людиною. А я ду-у-же розумний. І головна моя чеснота — це скромність.

Дівчина знову засміялася. Щиро і просто. І в Богдана Даниловича знову серце тьохнуло. Ні, все-таки він цей сміх десь уже чув.

— Гаразд, запам’ятовуйте, — дівчина назвала номер телефону.

— Краще, якщо я занесу його до свого мобільного. Бо останнім часом я не дуже довіряю своїй пам’яті. На яке ім’я записати номер?

— Олена. А тепер я піду. До побачення. — Цього разу вони засміялися разом. — Та хто ж це придумав такими словами прощатися?

— Розумна людина придумала. До зустрічі… До речі, мене звати Богданом. Тобто — Богом даний. Так що ви зі мною обережно, — засміявся Зорій.

2

Роззувшись у коридорі, Олена пройшла до кухні, поклала пакети з продуктами на підвіконня. Ще в магазині, дивлячись на полиці з харчами, дівчина лише ковтала слину — так їй хотілося їсти. Зараз апетит чомусь відразу зник.