— Що, хлопці знають? — насупився Володька.
— А то ні. Усі знають, що ти підсів на героїн.
— Підсів?! — вишкірився Шершун. — А може, це трішки не так називається? Чи ж не тобі знати, як усе це було насправді?
— Не кип’ятися. Хіба не було можливості сплигнути з голки ще на початку, коли ми разом з тобою побували на тій бісовій дискотеці?
— Тебе кололи наркотиками? Я запитую: тебе особисто кололи героїном? — закричав Володька. — Ти сам відчував, що це таке, коли тебе крутить так, що не знаєш, куди подітися, не знаєш, як рятуватись од того болю? Він проникає в кожну клітинку не лише мозку, а й усього тіла. Я що, по-твоєму, не розумію, в яку халепу вляпався? Але ж вийти з цього кола не можу. Мені вже наплювати на себе. Мені кінець. Але ж батьки… Як мені їх шкода! Вони тягають мене по різних клініках, платять шалені гроші різним шарлатанам, психологам, а я точно знаю: як тільки вирвуся з їхніх лабетів — одразу знайду сто різних способів, як знову і знову обманути і вколотися. Обманути всіх, увесь світ.
— Не кричи, на нас звертають увагу, — Сашко озирнувся. — Ходім десь посидимо, погомонимо.
Друзі перетнули вулицю й зайшли до кафе, в якому сиділа якась компанія молодих людей напідпитку. Хлопці так захопилися розмовою, що особливо до тієї компанії й не придивлялися.
— Невже ж таки немає виходу? — вів далі Новінський. — Є ж люди, які можуть допомогти. Тим більше, як мені здалося, ти й сам хочеш позбутися тієї зарази.
— Я ж тобі вже розповів, що не раз пробував — не виходить. Кінець мені, Сашко, кінець.
У цей час за столом, де сиділа компанія, почалася сварка. Лаялися хлопці, голосно верещали дівчата. Володька повернувся в їхній бік і побачив, як здоровань років сорока з розмаху вдарив в обличчя дівчину, що сиділа поруч. Та зойкнула і спробувала вискочити з-за столу, але молодик схопив її за плече лівою рукою, а правою знову ляснув по щоці. Ще одна пара — хлопець і дівчина — лише спостерігала за тим, що відбувається.
Володька й Сашко як за командою зірвалися з місць і кинулися до сусіднього столу. Шершун завдав здорованю кількох ударів руками в ділянку грудей, а потім розвернувся і
блискавично зацідив ногою в щелепу. Той, як мішок, повалився на підлогу. Сашко в цей час проробив майже такий самий фінт з другим хлопцем. Той «уклався» поруч із приятелем. Обидва не ворухнулися.
Володька нарешті звів очі на дівчину, яка в цей час уже витирала серветкою обличчя від крові, що бігла з носа й губи.
— Міла? — Володька остовпів. — Це ти? Як я тебе зразу не впізнав?
— О, то ми, виявляється, знайомі? — іронічно вставив Сашко. — А я думаю, чому це мій друг, взагалі-то мирна й толерантна людина, так неслабо приклався до мармизи цієї потвори.
— Та й ти, здається, не з великою любов’ю поставився до його дружка, — Володька, говорячи це, дивився на Мілу. — Що ж ви, дівчата, не поділили з цими бовдурами?
— Стелла, — нарешті очунявши, промовила друга дівчина й подала руку Новінському.
— Гарне ім’я, — промовив Сашко, наче не помітивши простягненої руки. Він узяв паперову серветку, витер нею долоні й кинув на стіл. — Я так розумію, що діалог між постраждалою і її рятівником триватиме? — Новінський подав Шершуну руку. — Володю, телефон мій знаєш. Завтра чекаю від тебе дзвінка. Не зникай і не опускай рук. Ми ще з тобою повоюємо. Бувай, — і Сашко швидко вийшов.
— Бувай, Сашко, — задумливо промовив Шершун услід другові, який уже вийшов на вулицю. — Ну, а тепер, мені здається, треба звідси линяти, бо маю чуйку, вже дехто кудись зателефонував. Нам не вистачало тільки міліції.
Володька міцно взяв за лікті Мілу і Стеллу й мало не силою вивів їх на вулицю.
ebooksa