Подорож на Пуп Землі (Т. 2)

— Я маю на увазі, що це все — зовсім не те, чого я хочу.

— А чого ти хочеш?

Я набрав повітря в легені і швидко-швидко пролепетав, немовби лякаючись власних слів:

— Ронго-ронго… Ось тут, — і провів пальцем по внутрішній частині передпліччя від кисті до ліктя.

Очі Мокомае лукаво зблиснули.

— Це… це справді незвично, — сказав він. — У мене ще ніхто не просив зробити ронго-ронго.

Відтак він сховав журнали з фотографіями, натомість видобувши з однієї з шухляд невелику потерту книжечку з чорно-білими знімками всіх тих кохау, які вціліли до наших днів. Рапануєць мовчки поклав буклет переді мною. Я розкрив його й почав видивлятися загадкові символи на почорнілих від часу шматках дерева. Зрештою, я спинився на одній з табличок.

— Ось ці два, — я обвів вказівним пальцем два верхніх рядки, спостерігаючи за реакцією остров’янина.

— О’кей, — кивнув головою Мокомае, майже не дивлячись на фото. — Сідай і давай сюди свою руку.

Я вмостився на табуретку, закачав рукав кофти і поклав правицю на прохолодну шкіру крісла, внутрішньою частиною передпліччя догори. Я все ще не був упевнений у тому, що я роблю. Я, чорт забирай, не був упевнений, чи я хочу це робити.

Рапануєць сів на табуретку з іншого боку шкіряного крісла, підтягнув до себе мою руку, намастив її якоюсь безбарвною рідиною і, взявши до рук фломастери, почав накидати майбутнє тату. Спочатку червоним маркером він розкреслив на передпліччі три паралельні лінії, після чого синім фломастером почав вимальовувати поміж них загадкові знаки.

— Хей! Хей! — загукав я. — Ти ж навіть не глянув на них!

Остров’янин завмер і повільно, неначе анаконда, спокійна й упевнена у своїх силах, звів на мене пильний погляд. Він міг би здаватися розсердженим, якби не його хронічна усмішка.

— Я знаю їх напам’ять… — тихо проказав абориген.

— Хм… Справді? — здивувався я. — Ти певен, що це саме ті, які я вибрав?

— Ти мені не віриш?

— Та вірю, вірю! Але… як ти можеш знати?

— Я — рапануєць, — гордо відповів Мокомае. — Досить базікати! Вмощуйся зручніше і не смикайся.

— Ти знаєш, що вони означають? — спитав я, слідкуючи за тим, як остров’янин виписує таємничі символи на моїй руці.

— Ніхто не знає, — скупо відрубав Мокомае.