Залишивши Бабембу біля воїнів, ми, троє білих і Ханс, зібралися порадитися, я розповів про все те, що сталося між мною і Харутом з Марутом.
— Що ви вирішите? — запитав я. — Ці люди хочуть, щоб я їхав до їхньої країни. Але вони проти інших. Ніщо не заважає вам, Регноллю, Саведже і тобі, Хансе, повернутися назад з мазиту.
— О! — вигукнув Ханс, — я не покину бааса. Якщо треба померти, я помру. А зараз, баасе, я дуже хочу спати. Я не спав усю ніч і задовго до приходу цих примар чув верблюдів, але не знав що це таке, тому що я їх раніше не бачив. Коли все буде вирішено, хай баас розбудить мене.
Із цими словами він розлігся і відразу ж заснув, як вірний собака біля ніг свого господаря.
Я запитально подивився на лорда Регнолля.
— Я піду за вами, — коротко відповів він.
— Незважаючи на те, що ці люди заперечують свою участь у викраданні вашої дружини?
— Як і Хансові, мені байдуже, що на мене чекає в майбутньому. Крім того, я не вірю цим людям. Щось підказує мені, що вони знають правду про мою дружину. Вони вельми не хочуть, щоб я супроводжував вас.
— Ну а ви, Саведжу, що вирішили? Пам’ятайте, ці люди говорять, що двоє з нас ніколи не повернуться. Але хто — невідомо. Звичайно, не можна бачити майбутнє, але вони незвичайні люди.
— Сер, — сказав Саведж, — перед тим як залишити Англію, його ясновельможність забезпечив мою стару матір і овдовілу сестру з дітьми. Тепер від мене ніхто не залежить. Тому я піду за вами і покладатимуся на Бога.
— Отже, все вирішено, — сказав я, — тепер покличмо Бабембу.
Старий вислухав звістку про наше рішення спокійніше, ніж я припускав.
— Макумазане, — сказав він, — я чекав від тебе таких слів. Якби це сказав інший, я визнав би його божевільним. Але я вважав тебе таким, коли ти вирушав у Понго, а ти повернувся неушкодженим. Я сподіваюся, що так буде і цього разу. А тепер прощавай. Я маю відвести своїх людей, перш ніж прийдуть сюди ці араби. Може відбутися битва, а нас. мало і доведеться помирати. Якщо вони скажуть, що твої коні не можуть перетнути пустелю, відпусти їх. Ми спіймаємо і збережемо їх, доки ти не пришлеш за ними. Не треба більше подарунків. Ти вже залишив мені рушницю, пороху, куль і найдорожче за все — пам’ять про тебе і твою мудрість та хоробрість. Із того далекого пагорба я дивитимуся, доки ти не зникнеш з очей. Прощавай.
І не чекаючи моєї відповіді, Бабемба пішов, проливаючи сльози зі свого єдиного ока.
За десять хвилин інші мазиту попрощалися з нами і залишили нас самотніми в спорожнілому таборі серед наших укладених речей.
Незабаром Ханс, миючи неподалеік від нас казанок, підвів голову і сказав:
— Ідуть, баасе. Цілий полк іде.
Ми озирнулися. В нашому напрямку рівними рядами поволі рухалися вершники на верблюдах, що погойдувалися. Не доїжджаючи ярдів п’ятдесяти до нас, вони зупинилися і почали поїти в струмку своїх верблюдів по двадцять за раз.
Від них відійшло двоє людей, у яких я впізнав Харута і Марута. Вклонившись, вони зупинилися перед нами.
— Доброго ранку, пане, — сказав Харут лорду Регноллю ламаною англійською мовою. — Отже, ти вирішив відвідати з Макумазаном наш бідний дім, як відвідали ми твій багатий замок в Англії. Ти думаєш, що ми викрали твою леді. Це не так. У країні кенда немає білої леді. Вона, напевно, потонула в Нілі, бо ходила уві сні. Нам вельми шкода, але боги знають, що роблять. Вони дають і беруть, коли хочуть. Але до тебе знову повернеться твоя дружина ще прекраснішою, і до неї повернеться її душа.
ebooksa