У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна

— Тоді самі вбивайте свого Джану, а я й кроку не ступлю з вами.

— А якщо ми насильно візьмемо тебе з собою, Макумазане?

— А якщо я вб’ю вас, Харуте й Маруте? Дурні! Зі мною багато хоробрих людей. Хансе! Накажи мазиту взятися за зброю і поклич сюди Ігезу і Бену.

— Зупинися, о пане, і поклади зброю на своє місце, — сказав Харут, побачивши, що я знову схопив пістолета. — Не варто проливати кров. Ми в більшій безпеці від тебе, ніж ти думаєш. Хай твої товариші супроводжують тебе, але хай вони знають, що наражаються на велику небезпеку.

— Ти хочеш цим сказати, що ви їх потім уб’єте?

— Ні. Але, окрім нас, там живуть інші, сильніші люди, які схочуть принести їх у жертву. Твоє життя в безпеці, Макумазане, але нам відкрилося, що на двох інших чекає загибель.

— Але як ми можемо бути впевнені, що ви, заманивши нас до вашої країни, не вб’єте нас зрадницьки, щоб заволодіти нашим майном?

— Ми присягаємося тобі непорушною клятвою. Ми присягаємося тобі Небесним Дитям, — в один голос вигукнули обидва, вклонившись до землі.

Я знизав плечима.

— Ти не віриш нам, — продовжував Харут, — бо не знаєш, що буває з тим, хто порушить цю клятву. Послухай. За п’ять кроків від твоєї хатини є високий мурашник. Піднімися на нього і подивися в пустелю.

Цікавість примусила мене прийняти цю пропозицію. Я вийшов у супроводі Ханса із зарядженою рушницею-двостволкою і видерся на мурашник футів двадцяти заввишки, звідки добре оглядалася пустеля.

— Дивися на північ, — знизу сказав Харут..

Я подивився у вказаному напрямку і при яскравому світлі місяця ярдів за п’ятсот або шістсот від себе побачив сотні дві верблюдів і біля кожного з них білу постать, що тримала в руках довгого списа, до держака якого біля вістря був прикріплений маленький прапорець. Я дивився на них, доки не переконався, що не є жертвою ілюзії або міражу, після чого спустився з мурашника.

— Ти бачиш, Макумазане, — сказав Харут, — якби ми схотіли зашкодити тобі, ми легко могли б напасти вночі на ваш табір. Але ці люди прийшли охороняти, а не вбивати тебе чи твоїх друзів. У цьому ми присягнулися тобі непорушною клятвою. Тепер ми підемо до своїх, а завтра знову повернемося одні й без зброї.

З цими словами вони зникли, як тіні.

Розділ X

УПЕРЕД

За десять хвилин увесь наш табір був на ногах. Усі схопилися за зброю.

Спершу зчинилося щось на зразок паніки, але за допомогою Бабемби порядок був скоро відновлений і все було готове до захисту.

Про втечу нічого було й думати, оскільки верблюди швидко наздогнали б нас.