Поступово місцевість ставала все безпліднішою, позбавленою будь-якого населення і, нарешті, ми дійшли до справжньої пустелі.
Недалеко від краю цієї неосяжної пустки була оаза з джерелом.
Далі йти було неможливо, оскільки мазиту навідріз відмовилися супроводжувати нас у пустелі. Не знаючи, що робити, ми отаборилися в оазі і чекали.
Навколишні місця виявилися просто раєм для мисливців. Вони рясніли великою й дрібною дичиною, що вдень паслася на багатій соковитій траві на краю пустелі, а вечорами приходила до джерела на водопій. Серед інших тварин траплялися слони в такій великій кількості, що я сподівався, у випадку, якщо неможливо буде продовжувати нашу подорож, добути за короткий час багато слонової кістки.
Слони абсолютно не лякалися людей і підпускали до себе на дуже близьку відстань. Я вбив кількох, аби послати їхні бивні в подарунок королю мазиту. Навіть Саведж застрелив одного слона (прицілившись у іншого) на відстані п’яти кроків.
Так минуло чотирнадцять днів. Нам набридла невизначеність, та й мазиту, харчуючись винятково м’ясом, скучили за рослинною їжею.
Ми влаштували нараду.
Старий Бабемба заявив, що не може довше тримати своїх людей, які наполягають на поверненні додому, і запитав нас, навіщо ми сидимо тут, “як каміння”.
Я відповів, що ми чекаємо провідників, яких нам обіцяли знайомі кенда.
На це Бабемба заперечив, що кенда, наскільки йому відомо, живуть за сотні миль звідси і що вони ніяк не можуть знати про наше перебування тут за відсутності сполучення через пустелю. Я попросив лорда Регнолля висловити свою думку, вказавши, що йти одним через пустелю означає йти на очевидну смерть, а зворотний шлях нездійсненний без допомоги мазиту.
Лорд Регнолль розхвилювався і, відвівши мене вбік, заявив, що хоче з відомих мені причин потрапити в Країну кеда і він, незважаючи ні на що, залишиться тут.
— Це означає, що ми всі залишимося, — сказав я. — Саведж і я не покинемо вас. Ханс не покине мене, хоча і вважає нас божевільними.
— Я залишуся один… — почав говорити лорд Регнолль, але я так подивився на нього, що він не закінчив своїх слів.
Нарешті ми дійшли такої угоди: Бабемба, поговоривши зі своїми людьми, погодився почекати ще три дні. Якщо за цей час нічого не станеться, ми підемо назад миль на п’ятдесят, зупинимося там, де багато слонів. Добудемо скільки зможемо понести з собою слонової кістки і повернемося в землі мазиту.
Три дні минули.
Я вже був упевнений, що уникнув вельми безглуздої і небезпечної пригоди, тоді як лорд Регнолль з кожною годиною ставав похмурішим.
Третій день був присвячений зав’язуванню пакунків, оскільки вдосвіта наступного дня ми, згідно з умовою, мали йти назад.
Проте долею судилося інше.
Годині о другій ночі мене розбудив Ханс, який спав за моєю палаткою.
— Хай баас розплющить очі і подивиться, — говорив він перелякано, — там зовні дві примари чекають на бааса.
ebooksa