На ньому (тільки тепер я роздивися) була огидна маска з двома іклами, схожими на бивні слона.
Сімба викликав нас із будинку. Нам довелося вийти.
Видно було, що він збожеволів від страху чи люті, чи від того й іншого разом.
— Подивіться на вашу роботу, маги! — сказав він жахливим голосом, указуючи на мертвого жерця і на пораненого в ногу.
— Це не наша, а твоя робота, Сімбо, — відповів Марут, — ти вкрав магічну зброю білого пана, і вона помстилася за себе.
— Справді, — сказав Сімба, — труба вбила цього жерця і поранила того. Але це ви, маги, наказали їй учинити так. Тепер слухайте! Учора я обіцяв вам, що жоден спис не прониже вашого серця і жоден ніж не торкнеться вашого горла, і випив із вами чашу миру. Але ви порушили договір, і його більше немає! Слухайте моє рішення! Своїм чаклунством ви відняли життя у одного з моїх слуг і поранили іншого. Якщо за три дні ви не повернете життя вбитому і не зцілите пораненого (що ви можете зробити), ви підете за вбитим, але як, я вам не скажу!
Коли я почув цю дивну заяву, я здригнувся в глибині душі, але думаючи, як і раніше, що краще було прикидатися нерозуміючим, я стримався і поступився правом-відповіді Маруту.
— О царю! — зі звичною усмішкою сказав Марут, — хто може повернути життя мертвому? Навіть у самого Дитяти немає засобів для цього.
— Тоді, пророче Дитяти, постарайся знайти цей засіб, інакше приєднаєшся до вбитого! — закричав Сімба, дико витріщивши очі.
— А що мій брат, великий пророк, обіцяв тобі вчора, Сімбр, якщо ти зашкодиш нам? — запитав Марут. — Чи не три великі прокляття, які впадуть на голову твого народу? Пам’ятай, якщо хоч один із нас буде вбитий, прокляття скоро здійсниться. Я, Марут, пророк Дитяти, повторюю це!
Тепер Сімба, здавалося, остаточно з’їхав із глузду. Він скажено стрибав перед нами, розмахуючи своїм списом. Срібні ланцюги дзвеніли на його грудях. Він вергав прокляття на Дитя і його послідовників, що принесли стільки зла чорним кенда. Він волав про помсту до бога Джани і благав його “пронизати Дитя своїми бивнями, розірвати хоботом, стоптати ногами”.
У всьому цьому через свою жахливу маску підтакував йому поранений жрець.
Ми стояли перед ними, я — притулившись до стіни будівлі і прагнучи здаватися якомога безтурботнішим, Марут — звично усміхаючись і уважно поглядаючи на небо.
Ми перемерзли, ослабли і були сповнені важких підозрінь і побоювань, щоб діяти енергійніше.
Раптом Сімба обернувся до своєї свити і наказав вирити яму в кутку нашого двору і зарити в ній мертвого, залишивши його голову вгорі, “щоб він міг дихати”.
Наказ негайно виконали. Потім він розпорядився годувати нас, як і раніше, і додавши, що за три дні ми знову почуємо про нього, подався геть з усією своєю свитою.
Убитий був сидячи заритий по шию в землю. Біля нього були поставлені посуд із їжею та водою і над ним було влаштовано прикриття, “щоб захистити нашого брата від сонця”, як сказав один із тих, хто влаштовував могилу.
Вигляд мертвого, а також голів, полеглих у бою білих кенда (я забув згадати про них), виставлених на жердинах біля палацу Сімби, справляв погане враження.
Але прикриття, зроблене над мертвим, було зайвим, оскільки сонце раптом перестало сяяти; важкі хмари вкрили небо, і стало дуже холодно, незвично, за словами Марута, для цієї пори року.
Із даху будинку, куди ми подалися, щоб бути подалі від мертвяка, ми побачили на площі міста натовп чорних кенда, які стурбовано дивилися на небо і обговорювали між собою цю незвичайну зміну погоди.
ebooksa