Потім усе стихло, небо абсолютно випрозоріло і зійшов повний місяць. Ми знову вибралися на дах.
Він на кілька дюймів був покритий осколками льоду, все довкруж, скільки сягало око, приховував глибокий сніг.
Незабаром температура нормалізувалася, і сніг із градом почали швидко танути, утворюючи потоки стрімкої води.
Ми бачили коней, які вирвалися зі своїх зруйнованих бурею стаєнь, розташованих у кінці ринкової площі. Всюди валялися тіла вбитих і поранених незвичайним градом і зірваними стихією дахами будинків.
У момент початку бурі на площі було близько двох тисяч мешканців, які зібралися дивитися на жертвоприношення.
— Дитя мале, але сила його велика! — врочисто сказав Марут. — Поглянь, ось його перше прокляття!
Я подивився на нього, але не захотів сперечатися, оскільки він був глибоко переконаний, що цей незвичайний град і буря були послані його Дитям.
Я не розумів тільки, як він міг вірити в усе це. Потім я пригадав, що подібне покарання спіткало стародавніх єгиптян у період їхнього розквіту за те, що вони не дали “народу піти”. Звичайно, ці чорні кенда були гіршими за єгиптян, і, звісно, вони нас не відпустять. Тому я перестав дивуватися фантазіям Марута.
Тільки наступного ранку ми могли оцінити розміри нещастя, що випало на долю чорних кенда.
Від їхніх жнив, що обіцяли бути багатими, не залишилося й сліду.
Ліси набули справжнього зимового вигляду. На деревах, що простягли до неба свої оголені гілки, не залишилося жодного листочка. Величезна біда прийшла у країну чорних кенда.
Розділ XIII
ДЖАНА
Наступного ранку нам не принесли сніданку, можливо, через те, що нікому було його принести. Але в нас від попереднього дня залишалося багато різної їжі. Ми поїли, скільки могли, і пішли туди, де були наші білі кенда. Вона була порожня: останній її мешканець зник слідом за своїми товаришами.
— Вони вбили їх! — сказав я Марутові.
— Ні, — відповів він, — їх принесли в жертву Джані. Те, що ми бачили вчора на ринковій площі, було обрядом жертвоприношення. Тепер настала наша черга, Макумазане!
Охоплені безсилою люттю, ми повернулися з Марутом до будинку.
У цей час залишки очеретяних воріт відкрилися, і в них з’явився король Сімба у супроводі жерця з простріленою ногою на милицях і решти свити, більшість якої була поранена вчорашнім градом.
У пориві гніву, через який мене аж тіпало, я забув, що приховував від чорних кенда знання їхньої мови.
— Де наші слуги, вбивці? — закричав я, погрожуючи кулаками, перш ніж відвідувачі зібралися щось сказати. — Ви принесли їх у жертву вашому диявольському богу? Якщо так, дивіться на плоди ваших урожаїв! Куди поділися ваші жнива? Як ви житимете цієї зими?
ebooksa