У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна

“Весела історія!” — подумав я, але нічого не відповів, не знаючи, що сказати.

Веллу підвівся, заявивши, що треба піти помолитися душам своїх предків і що на завтра знову призначається бесіда. Потім він побажав нам доброї ночі і вийшов у супроводі старійшин, які за весь час не промовили жодного слова і лише похитували головами, як фарфорові китайські боввани.

Розділ VIII

СВЯЩЕННИЙ ОСТРІВ

Як тільки зачинилися за ними двері, я обернувся до Іссикора і прямо запитав, чи є в нього план дій. Він заперечно похитав головою і додав, що неможливо йти одночасно і проти волі народу, і проти законів жерців.

— Для чого ж ви привели мене сюди? — запитав я обурено. — Так-таки нічого не можете придумати? Ну, а чом би вам із вашою панною не втекти разом із нами вниз річкою з цієї диявольської країни?

— Це неможливо, пане, — відповів він сумним голосом. — За нами стежать удень і вночі. Ми й милі не пройдемо, як нас спіймають. І потім, як же вона залишить свого батька, а я всю свою рідню? Їх уб’ють через нашу втечу. Тільки загибель Хоу-Хоу і його жерців може врятувати панну Сабілу. Білий Визволитель з півдня знайде шлях і повалить бісівську владу. Так говорить пророцтво.

— Під три чорти ваше пророцтво! Багато від нього користі! — вигукнув я англійською, дивлячись на цю прекрасну, але безпорадну пару. Потім я додав арабською: — Я втомився і піду спати. Сподіваюся, уві сні я знайду більше мудрості, ніж у тебе, Іссикоре.

Мені здалося, що я помічаю в ньому якусь ледь помітну зміну, якийсь напад фанатичної покори, навіть відчай.

Тоді Сабіла, побачивши, що я розсердився, сказала;

— О, пане, не гнівайся, бо ми тільки мухи в павутині, і нитки цієї павутини — жерці Хоу-Хоу, і опора її — народна віра, а сам Хоу-Хоу — павук, і в мої груди впиваються його пазурі.

Слухаючи ці алегорії, я подумав, що дівчина швидше нагадувала пташку і загіпнотизовану поглядом змії.

— Пане, — сказала вона, — ми зробили все, що могли. Іссикор порушив заборону і здійснив велику подорож, щоб знайти мого рятівника, він прийняв на себе прокляття.

— Так, — відповів я, — і, як ти бачиш, панно, він повернувся живий-здоровий. Прокляття не завдало йому анінайменшої шкоди.

— Так, тіло його здорове… Але… проте… — і вона замислилася, неначе вражена новою думкою.

— Добре, Сабіло, а не спадало тобі на думку, що могутність Хоу-Хоу — просто дурниця і брехня? Скажи, ти бачила коли-небудь Хоу-Хоу, розмовляла з ним?

— Ні, пане, але якщо ти мене не врятуєш, я його скоро побачу.

— А хто-небудь інший?

— Ні, пане, з богом говорять тільки його служителі, наприклад, мій далекий родич Деча, головний жрець.

Переконавшись, що про Хоу-Хоу нічого не вивідаєш, я запитав, скільки у нього жерців.